Щастя це

Щастя - це ділитися світлом, любити. Поділіться зі світом своїм ЩАСТЯМ. Ставайте нашими героями і партнерами.

 

Зробіть світ щасливішим! Поділіться своїм щастям!


10 Квіт 2012

Пару слів про українську історію

Читайте більше в рубриці Анастасія Федченко - колонка
 

В історичних музеїв, які й так не потерпають від навали відвідувачів, з’явився серйозний конкурент. Зараз розповім.

 

 

Днями біля однієї із винних крамниць мені тицьнули рекламку. Все було б нормально. Мені завжди шкода людей, що в будь-яку погоду змушені стояти на вулицях та роздавати макулатуру. Часто прошу декілька папірців. Мені в урну викинути нескладно, а промоутеру полегкість.

 

2121

 

Аркуш червоного кольору ліг у мою долоню «потрібним» боком. «Українська сувенірна горілка». І лозунг, мов бальзам на душу: «Немає народу без історії. Позаду українського народу – століття. Сувенірна горілка нашої крамниці дозволить Вам торкнутися до історії України».

 

Ото радість! Давно мріяла торкнутися української історії, а тут така нагода трапилась! А я завжди думала, що потрібно витрачати час, їхати до музею, роздивлятися експонати, читати під ними підписи. Виявляється, усе до банальності просто. Досить купити пляшку у формі бандури – й історія «у кишені». Ну чи там, куди тара з «історією» влізе.

 

5656

 

Мене не полишає відчуття, що з мене нахабно сміються. Я живу із цим уже не один рік. Сміються з моєї країни, з моєї мови, моєї історії. Невже усе настільки погано в нас, що «горілкою єдиною»? Наша історія – не привід для гордості, а нагода впиватися? А мабуть, так і є. Та ні! Так і є! Надміру терплячий народ, аж по-волячому, від чого гидко, надміру хапучі пани. Так було, так є зараз і так буде, мабуть, довіку.

 

Багато хто дорікає українській «інтелігенції» (чи хто я там? Таки, мабуть, інтелігенція, бо працюю розумово) песимізмом. Так і є. Песимізм – це те, що передається нам із молоком матері. Приводи для оптимізму є. Але їх мало: Костенко (Ліна, звісно), Забужко, ОЕ, Клички (їх, правда, аж двоє), ще деякі діячі культури. Ну іноді гарні люди трапляються в різних кабінетах, але частіше на вулицях. Усе. Як на мене, мало. Нікчемно мало.

 

Та повернімося до «історичної» горілки. Я не називаю українців ідеальними, але вони, як мінімум, займалися ще чимось, окрім випивки? Ну міста там будували, церкви зводили, татар ганяли. Хоча, звісно, це ні в яке порівняння з горілкою! Це наша національна гордість. Тепер, коли приїжджатиму до мами в село, тиснутиму руки усім сусідам-алкоголікам. А чом би й ні? Вони щодня торкаються до історії. Можна сказати, живуть нею. Пропускають найголовніше крізь себе.

 

Недавно прочитала в одній із соціальних мереж: «Ну чому я живу в країні, де книжка коштує дорожче від горілки?» Зараз розумію – турбуються виробники оковитої про нашу історичну пам’ять. Бо куди без неї?

 

karta

 

Сміх сміхом, але то все крізь сльози. Як можна було зробити пляшку в подобі Ярослава Мудрого? Вочевидь, той, хто розробляв ідею сувенірної горілки, знає історію саме в тому ключі, в якому радить і нам. Не хочу розчаровувати людей, але за Ярослава горілки ще не було. Ну не додумались тоді ще так «закріплюватися» в історії. Дурницями якимись займалися. Софію навіщось спорудили, школи відкривали. Мабуть, багато зайвого часу було… І як рука піднялася почепити на уже згадану бандуру портрет Тараса Шевченка? Бузина своїми академічними працями надихнув?

 

Усе питання. І все без відповідей. Я розумію, чому німці чи чехи носяться зі своїм пивом. У них рівень життя такий, що можна носитися з чим завгодно. А у нас? При тому, що музеї руйнуються, історичні центри міст забудовуються мавзолеями зі скла та бетону, школярі не знають, хто такий Святослав. При тому, що українське кіно викликає нечуваний ажіотаж, бо виходить на екран раз на десятиліття. При тому, що друга (місцями й перша, не хвилюйтесь даремно) розвага на селі після мильних опер – самогонка, від якої люди деградують і починають лупцювати дружин та малолітніх дітей, убивати друга по чарці через те, що нібито той випив більше.

 

d0b3d0b5d180d0b1

 

Хіба не цинічно у такій ситуації ставити знак рівності між пляшкою горілки та багатовіковою історією. Не найгіршою, між іншим, з історій…

 

Я не маю нічого проти алкоголю. Можу випити трохи шампанського чи вина на чиємусь дні народження. І я навіть не можу висловити, як мені хочеться, щоб Господь нарешті навчив нас торкатися до історії у трохи інший від запропонованого спосіб. Ну і ще непогано було б, Боже, трохи більше розуму рекламщикам. Це не завадить ані їм, ані «історії України». 

 

Фото s.photosight.ru, sofiynist.donntu.edu.ua, o13.ucoz.ua, buktolerance.com.ua, lustration.org.ua

 

Поділіться з друзями:
 
Більше на цю тему