Щастя це

Щастя - це ділитися світлом, любити. Поділіться зі світом своїм ЩАСТЯМ. Ставайте нашими героями і партнерами.

 

Зробіть світ щасливішим! Поділіться своїм щастям!


26 Лист 2013

Мій ЄвроМайдан

Читайте більше в рубриці Анастасія Федченко - колонка
 

Спіднє, майка, колготи, джинси, тонкі шкарпетки під вовняні (щоб не кололи в ноги), «зимові» устілки в гумаки. Теплезний вовняний светр, якраз на мороз -20. Він помаранчевий, бо купувався десь так у 2005-му і дуже рідко носився – надто теплий, не дуже привабливий, зате помаранчевий. Куртка, у якій не холодно у невеликий мороз (осіннє пальто продувається, для пуховика ще не сезон), рукавички, сумка через плече, на плечах синьо-жовтий, рідний, прапор. Я готова йти на Майдан. І я йду. Від п'ятниці і до сьогодні. У четвер не пішла, бо вже спала (мені дуже рано на роботу). Ходитиму щодня. Дощ не страшить, холод теж. Мені від Майдану чотири станції метро в теплу квартиру, під плед. А тим, хто ночує там, тяжко. Я б їх забрала, якщо не всіх, то кількох. Але наша квартира нині перенаселена. Проте менше з тим.

Я навіть не знаю, з чого почати. На Майдані різний люд: молодь і пенсіонери. Не вистачає «свіжої крові» - студентів, як у Львові. До речі, про Львів. Я вами пишаюсь, брати й сестри з цього найбільш європейського міста в країні. Я пишаюсь вишами, які відпускають студентів на мітинги, пишаюсь викладачами, які мітингують разом зі студентами. Можете казати мені, що це неправильно, що студенти мають вчитися, щоб своїми знаннями піднімати країну. Якщо ми її втратимо, нічого буде піднімати. І я горда тими дівчатами, які вчаться у Львові і викладають фото і відео з хештегом Євромайдан. У мене всі знайомі львів'яни – журналісти. Для них нині – найкраща пора. Вони вчаться розуміти натовп. Але щось я вже перейшла на пафос.

 

1221225

 

Подумала, що розповім про недільний мітинг. Я вперше була в такому величезному натовпі. Уперше відчула таку потужну, дружню, патріотичну енергетику. Але добру, надто добру. Бо якби люди були злі, і якби гарну організацію, усе би не закінчилось миром. І, можливо, стався б переворот. До Києва приїздив народ з усієї України. Тут були Львів, Дніпропетровськ, Донецьк, Коломия і Харків. Тут були всі!

На відміну від «пересічних» днів, політики говорили досить чітко. Але найдужче мені запам'ятався виступ Ірени Карпи. Письменниця побудувала його логічно, зрозуміло, а головне – емоційно і так, що він вимагав зворотного зв'язку. Натовп відповідав на запитання, чи хоче повернутися до СРСР і чи бажає вільно їздити по Європі. Ну і на решту схожих. Це була ідеальна промова. Непогано говорила Руслана, добре виступали журналісти.

 

1221223

 

Потім народ пішов до Кабміну. В якийсь момент іще там я зрозуміла, що то була дурість. Навряд чи там сидять і чекають трудоголіки в неділю. Під Кабміном люду добре кричалося і нюхалося сльозоточивого газу. До речі, мене можна привітати з бойовим хрещенням. Я теж потрапила під атаку. Не сильну, але в голові паморочилось. Мама розпереживалась, коли я описала симптоми (ну бо мене раніше газом не бризкали). Але вона завжди переживає. «Матимеш своїх, я подивлюсь, як ти не переживатимеш». До речі, про маму. Думаю, і вона б вийшла. Якби була в Києві. Після Кабміну чимало мітингувальників поїхали додому. Частина пішла на Майдан, частина – на альтернативний – Європейську площу.

 

1221224

 

Організація... А можна промовчати? Бо цензурними словами не обійтись. Вона гірше, ніж ніяка. Чи опозиція не готова, чи то був реверанс у бік влади, але ніхто не скеровував стотисячний (!) натовп. До речі, на мітингу познайомилася з двома грузинами. Один тут вчиться, інший працює лікарем і з українською дружиною виховує доньку. Переймалися поганою організацією і долею України. Отакі справи.

 

1221226

 

Із пам'ятних моментів (хоча їх немало) – оборона Леніна. Звідусіль кам'яного вождя на бульварі Шевченка оточували силовики в касках. Для мене досі таємниця: вони палкі комуністи? Вони боялись праведного гніву на червоного вождя (від якого до Європи як із Пекіну до Москви через Берлін, тобто взагалі ніяк)? Ті, хто їх поставив, страшились, що натовп зруйнує цей величний витвір мистецтва, і Київ утратить своє обличчя? (не згадуємо нині ні про дім Грушевського, ні про Гостинний) А чи це був сміхотренінг для мітингувальників? Остання версія найімовірніша, бо натовп таки сміявся.

 

1221227

 

...Нині в Україні всі дороги ведуть на Майдани. Києва і Львова, Донецька, Харкова, Кривого Рогу, Чернівців та інших міст і містечок. Це революція. Поки що мирна і дуже тепла. Тішить, що здебільшого без партійної символіки. Тішить, що люди самоорганізовуються. Хоча це й печалить водночас.

Я пишу цей блог і не знаю, що сьогодні на Майдані. Мене складно назвати палкою революціонеркою, бо я не ночую там і навіть не днюю. Але ходжу туди щодня. Бо не ходити не можу.

 

З.І. І фото котиків у соцмережах я сприймаю в ці дні як особисту образу.

 

 

Анастасія Федченко, фото автора та Аліни Мирної

Поділіться з друзями:
 
Більше на цю тему