Щастя це

Щастя - це ділитися світлом, любити. Поділіться зі світом своїм ЩАСТЯМ. Ставайте нашими героями і партнерами.

 

Зробіть світ щасливішим! Поділіться своїм щастям!


21 Трав 2012

Я люблю тебе, журфак!

Читайте більше в рубриці Анастасія Федченко - колонка
 

У вівторок я захищаю диплом. Стану магістром журналістики. Але ж я ніби тільки прийшла сюди на олімпіаду, завдяки якій стала студенткою. Ось тільки…

Перше враження від корпусу, де журфак, - лячно. Оббиті сходи, вічно непрацюючий ліфт, пошарпані парти і паркет у коридорі. І сам факультет – прикалябок. У маленькому коридорі штук десять аудиторій і кабінетів – і все. Є, звісно, ще аудиторії у «великому» корпусі, але їх ділимо з фізтехом та економістами-міжнародниками.

 

IMG 4006

 

Я багато вчилась на перших курсах. Було складно після школи. Хотілось проявити себе. Хотілось, щоб залікова книжка працювала потім за мене. Цього не сталось. Звісно, викладачі зважали на репутацію гарної студентки, але нечасто давали спуск. Спасибі Вам за це. Завдяки цьому я вмію працювати.

 

Я ніколи не була гіперактивною у громадському житті факультету (якщо можна так сказати). І взагалі я, мабуть, несправжня студентка: ці п’ять років не були суцільним гулянням і розвагами.

 

IMG 4006

 

П’ять років. Ніби мало. Але так багато! П’ять років у чужому місті, яке потроху починає ставати рідним.

 

П’ять років у цих аудиторіях і коридорах. Із ксерокопіями, конспектами, роздруківками. Із одногрупниками. Вони усі різні, але кожен по-своєму талановитий і класний.

 

П’ять років із викладачами, кожен із яких ставив різні завдання і оцінював їх також по-різному, але жоден не був банальним. Чуєте, Ви справді унікальні! Так натхненно розповідати про глиняні таблички як передтечу засобів масової комунікації, так захоплюватися Пулітцером і Херстом, так живо переказувати зміст італійських газет і телепрограм, так зачитуватися «Есквайром» і дискутувати на тему доречності випусків кримінальних новин можете тільки Ви.

 

IMG 4006

 

Йдучи на журфак, я малювала перед собою картини безкінечної практики і зовсім не очікувала численних курсів з історії журналістики і літератури. Іноді була розчарована. Але після Ваших лекцій і практичних занять, після безсонних ночей над «Москвой-Петушками» Єрофеєва і вправами з практичної стилістики не шкодую про свій вибір п’ять років тому. Журналістська майстерність прийде з роками, проведеними у редакціях і на студіях. Оцього ж відчуття польоту, цього прилучення до класичного, елітарного репортерства я б не отримала ніде.

 

Недавно бачила зворушливу картину: моя керівник диплому зустріла в коридорі колишню випускницю й обнімаючи та розпитуючи про життя, буквально «саботувала» тій зйомку. Зрештою, ніхто не постраждав Улыбаюсь.

 

Я ніби нормально пишу і завжди маю що сказати, а зараз якось тяжко. Думки розбігаються. Мій настрій подібний до Вакарчукового: «Ти скоро підеш, і закінчиться моє життя».

 

Звісно, життя не закінчиться. Я просто перегорну сторінку. Але колишньою студенткою не стану. На журфаці таких немає. Просто є люди, які уже не вчаться.

 

Я не обіцяю часто заходити в гості, але іноді це робитиму. Приймете?

 

Єдиний недолік цих п’яти років – вони занадто швидко пройшли.

 

Я дякую усім, хто був зі мною весь цей час.

Спасибі одногрупникам за конкуренцію на семінарах, за веселі перерви й одностайність при відпрошуванні піти з занять.

Спасибі викладачам за небанальність, ерудованість, постійну роботу над собою і, звісно, людяність. Журналістика – дещо цинічне заняття, у якому Ви знаходили місце нормам моралі.

Спасибі моїй кафедрі – молодій і галасливій. Обіцяйте трішки менше курити.

Спасибі дипломному керівнику, яка надихала мене на мої «безсмертні» 90 сторінок Улыбаюсь.

 

У вівторок я захищаю диплом. Але колишнім студентом не стану. На нашому журфаці таких не буває. Є люди, які просто уже не вчаться.

Я не обіцяю часто заходити в гості, але іноді це робитиму, адже люблю тебе, журфак!

З любов'ю з Дніпропетровська, автор. Фото моє

 

 

Поділіться з друзями: