Приємно бачити усмішку іншої людини. Чути привітливий голос. Відчувати розуміння, або хоча б прагнення до розуміння.
Але часто незнайомі люди відштовхують сірим туманом байдужості, як отой їжачок із радянського мультику. Колеги – роздратованістю та вічним незадоволенням. А рідні відштовхують хронічною втомою, питання лише: втомою від чого?... від життя?
І дуже приємно, знаєте, зустріти людину, яка буде привітна, життєрадісна і відкрита. Неважливо, де зустріч відбудеться. Але ця людина не залишиться непоміченою. Адже світло ніяк не сховаєш, навіть у темряві.
Кожна людина у моєму житті, в якій горить світло, залишається у моїй пам'яті. Це відбувається мимовільно і неконтрольовано. І я б хотіла бути такою людиною для інших. Бути комусь, зовсім незнайомому, світлом. Підійняти комусь настрій. Або просто залишитися у думках.
Я знаю, що кожен день у будь-яку хвилину може стрімко змінитися. Може змінитися життя. І навіть доля. Тому потрібно бути готовим. Потрібно завжди бути і завжди залишатися світлом. Світлом для інших і для себе. І якщо все навкруги посіріє, людина сама зможе освітити свій шлях.
Фото Ларс Ван де Гура,
