Щастя це

Щастя - це ділитися світлом, любити. Поділіться зі світом своїм ЩАСТЯМ. Ставайте нашими героями і партнерами.

 

Зробіть світ щасливішим! Поділіться своїм щастям!


12 Вер 2015

Все буде вчасно…

Читайте більше в рубриці Аліна Конотоп - колонка
 

Дякую, Вам, що зараз читаєте ці рядки. Чому я це написала, бо вважаю, що ми недостатньо вдячні за своє життя! Чи часто ви заходите до церкви, щоб подякувати Богу за те, що маєте? Чи взагалі ви заходили до церкви з цими словами? Ви зараз подумали, що я з секти якоїсь й не хочете далі читати. Доведеться Вас засмутити, але ні.

Я – людина, яка зупинилася, щоб подивитися на життя. Ми ходимо до церкви на Паску,  може Трійцю та ще на якісь свята. Ну, а до Бога звертаємось тоді, коли вже ніщо або ніхто не може нам допомогти.  А просто так зайти, щоб повідомити, що у Вас все  добре. Уявіть, як йому приємно буде.

Якщо релігійна тема Вам не така близька - підемо далі! Ми забуваємо подякувати рідним та друзям за добро зроблене для нас (чашку кави зранку, випраний одяг), бо вважаємо, що так і має бути, от коли це не отримаємо, навіть розсердимось: «Як так? Де моя кава?».

Але для Вас ніхто не має цього робити, а роблять, бо люблять. Цінуйте це.

Та навіть на вулиці, в громадському транспорті чи не забуваємо ми бути вдячними. От, наприклад, загубила я чохол від парасольки в консерваторії, коли ще вчилася на першому курсі в університеті, а наступного дня над розкладом занять висіло оголошення  про загублений чохол, що принесли до деканату. Мене подружка штовхає : «Це не твій?». Уявіть собі, мій! Але, на жаль, я подякувала лише в деканаті. Та зараз маю можливість подякувати: «Дякую!».

Так, ми дякуємо за місце, яким поступаються, за нагадування про забуті речі в автобусі, за допомогу, коли шукаємо певну вулицю. Але бувають моменти… Коли перебігаєш від маршрутки до маршрутки на стоянці й у тебе лишається часу три хвилин до відправлення, а ти ніяк не можеш знайти цю диво-маршрутку і коли чоловік з записником допомагає знайти її трохи не зрозумілими слова: «Он та маршрутка, що стоїть за черепахою!». Перекладу, попереду стояв автобус, а на ньому було зображення черепахи і вже за ним - моя маршрутка, але я здогадалася. І лише, сидячи, в ній згадала, що забула сказати відповідне слово ввічливості. Ось так, та це слово застрягло в мене в горлі аж до сьогодні.

Тож, люди, нехай вас не збиває з толку ні темп життя, ні звичка, ні інші причини, якщо вдячні дякуйте!

 
Більше на цю тему

Не можна на небо залізти та через голову штани скинути, а все інше залежить від нас. Коли спробуєш, тоді й дізнаєшся про результат.

Аліна Конотоп