Щастя це

Щастя - це ділитися світлом, любити. Поділіться зі світом своїм ЩАСТЯМ. Ставайте нашими героями і партнерами.

 

Зробіть світ щасливішим! Поділіться своїм щастям!


18 Січ 2012

«ТойХтоПройшовКрізьВогонь»: українське кіно як секс

Читайте більше в рубриці Кіно
 

Завтра - прем'єра фільму Михайла Іллєнка «ТойХтоПройшовКрізьВогонь». Українське кіно як секс - це вже фізіологічна потреба. Сподіваюся, після прем'єри цього фільму українському кіно пощастить бути регулярним, із задоволенням та на вибір...

Жанр – пригодницька драма

Режисер – Михайло Іллєнко

У ролях – Дмитро Лінартович, Віталій Лінецький, Ольга Гришина, Іванна Іллєнко, Олександр Ігнатуша, Віктор Андрієнко, Олег Примагенов, Микола Боклан.

Автори сценарію – Михайло Іллєнко, Костянтин Коновалов, Денис Замрій.

Студія – «Інсайтмедіа продюсерський центр»

Українське кіно як секс для одинака-невдахи: рідко, але пафосно й з непередбачуваними витратами. Український глядач звик, що у вітчизняних кінотеатрах транслюють яскраві голлівудські і з претензією на Голівуд російські фільми. Я не виняток. Але після того, як я занурилася у світ фільму «ТойХтоПройшовКрізьВогонь» (2011) українського режисера Михайла Іллєнка, моє ставлення до українського кіно кардинально змінилося.

img_1028

 

Виявляється, ми можемо не тільки депресувати, а й створювати власних героїв та міфи, жартувати, кохати на все життя, брутально висловлюватися, вистоювати згоди й незгоди, творити добро. Цей фільм для українського глядача та українського кінематографа настільки ж непередбачуваний, як і сам сюжет.

tovarysh

В основі сюжету лягли реальні історичні події та художнє відтворення життя Героя Радянського Союзу, льотчика авіації дальньої дії, старшого лейтенанта Івана Івановича Даценка. Його літак у 1944 році був збитий під Львовом і довгий час про нього нічого не було чути.

 

Як і в житті цієї людини, так і у фільмі – більше легенд, аніж достовірних фактів. Зокрема, існує версія, що, після звільнення з німецького полону Іван Даценко потрапляє до сталінського концтабору, звідки йому також вдається втекти. Наступна згадка про зниклого з'являється тільки в 1967 році, коли із Всесвітньої виставки Експо-67 у Монреалі (Канада) повертається радянська делегація й розказує неймовірну історію. Актриса Кіностудії ім. О. Довженка Наталя Наум та кінорежисер Тимофій Левчук, а також артист балету Махмуд Есамбаєв мали змогу відвідати одне з поселень індіанців Канади, де поспілкувалися з вождем племені... українською мовою. Він називав себе Іваном Даценком.

stepan

 

У фільмі «ТойХтоПройшовКрізьВогонь» увага зосереджується на художньому відтворенні життя, а не сухій констатації фактів. Принципово, це кіно створене, у першу чергу, для глядача, лиш потім – для критиків та істориків. (До слова, ця стрічка на ІІІ Київському міжнародному кінофестивалі виборола Гран-прі).

 

Кадри дивують і тримають у напруженні впродовж усього фільму. Ось хлопчак Іван Додока (імена героїв змінено, зіграв Дмитро Лінартович) знаходить схованку для Бога, за кілька кадрів – він уже дорослий і вдає із себе характерника (а чи був ним насправді?). Ще за мить – закохується в медсестру, татарку за походженням Любов Карімову (зіграла Ольга Гришина), і цю любов проносить крізь усе своє життя. Ця любов рятує його у німецькому полоні й у сталінському таборі, підносить до неба й зігріває у снігових заметах, надихає на життя й допомагає знайти свій рідний дім у далекій Канаді серед індіанців.

argentina

 

У фільмі очевидні речі – очевидні. Якщо ти зрадник Степан Шуліка (актор Віталій Лінецький), то ти заслуговуєш на смерть, і вона приходить до тебе так само різко й неминуче. Якщо ти віддана, як Любов Карімова, тобі дароване вічне кохання. Якщо ти чесна й сильна, як Тінь Ластівки (зіграла Іванна Іллєнко), ти без сумніву матимеш винагороду за свою віру в любов.

 

Це ігровий фільм. У ньому з блискавичною швидкістю змінюються час, місце, герої. Їхні долі переплетені навіть на підсвідомому рівні, так, не одразу розумієш, де закінчується сон Івана Додоки й починається реальне божевілля Степана Шуліки.

 

Органічно звучать українські етнічні пісні в індіанському таборі, заклинання татарською та любов мовою індіанців. Яке ж українське кіно без молитви й ікони Божої Матері? Проте все це лиш доповнює життя героїв, а не надає надлишкового пафосу картині.

 

Зрештою, фільм «ТойХтоПройшовКрізьВогонь» ще довго можна розбирати на епізоди і смакувати їх. Та краще один раз побачити, аніж читати довгу рецензію.

Українське кіно як секс – це вже фізіологічна потреба. Сподіваюся, після прем'єри цього фільму 19 січня, українському кіно пощастить бути регулярним, із задоволенням та на вибір.

Цитати та цікаві факти

Факт № 1. Народження нових героїв та виховання глядача

Михайло Іллєнко, режисер:

_mg_8546


«Глядачі не будуть сприймати нашу історію як реальний факт. Ми створювали художній фільм. Якби в мене було можливість знімати документальний, я б зняв його».

«Нам хотілося створити нового українського героя, а таких героїв, як мені здається, нам дуже бракує. Нас привчили до депресивного героя, антигероя, неспроможного, нерішучого, невдаху. Я вважаю, що з таким спадком треба розлучатися».

«Ми свідомо створювали фільм для нашого українського глядача. Нам всім дуже хотілося відірватися від традиції депресивного кіно. Його і не так багато, і то більшість картин – це сумне кіно, наче ми самі собі співчуваємо й більше ні нащо не здатні. Це не так! Треба шукати своїх героїв. І якщо глядач відгукнеться на наш імпульс, я буду страшенно радий».

«Я переконаний, що спочатку треба сподобатися глядачу окремо взятої країни, а вже потім цей глядач дасть перепустку далі...»

 

Дмитро Лінартович, виконавець головної ролі – Івана Додоки:


«Коли я вперше взяв у руки сценарій, я сказав «Вау! Це просто диво». Та людина, яку мені запропонували зіграти, була мені близька по духу. Це непересічна особистість. Будучи в військовому таборі, не зламатися, віднайти в собі сили, щоб рухатися вперед. Його колосальна мотивація – побачити свою дружина і сина – захоплює. Уже тисячу разів можна було скронею рушити.

...То, звичайно, була талановита людина, недаремно він отримав за свої польоти  таку високу відзнаку – Героя Радянського Союзу...»

«Якби ми мали справу лише з фактами, тоді б знімали документальний фільм. За основу ми брали знакові речі. Якщо в цього чоловіка були такі перепитії в житті, отже, він був неспокійним, якщо попри все він хотів побачити свою дружину і дитину – то вольовим. Ця людина була на адреналіні, адже бути винищувачем і щоразу підніматися в небо потребує чимало сил. Саме від таких речей ми й намагалися відштовхуватися ... ».

goodbye

 

Факт №2. Льотчик Радянського Союзу в пір'ї

 У 2002 році автори телепрограми «Жди меня» провели розслідування.  Вони знайшли тих, хто знав особисто Даценка і в Україні, і в Канаді, а спеціальна експертиза фотографій Даценка-льотчика та Даценка-вождя засвідчила, що це одна й та ж людина.

 

Ольга Василівна Рубан, дочка рідної сестри Івана Дар'ї Даценко:


«У 1997 році Махмуд Есамбаєв гастролював у Харкові, де розповів місцевому кореспондентові про Експо-67 й зустріч з вожаком індіанського племені, названим як Іван Даценко.

Полтавські газети це підхопили й у себе надрукували.  Я приїжджаю додому й бачу, як мама пригортає цю газету до серця й плаче: «Мій братіку рідненький, ти живий». Їхній молодший брат Василь також був льотчиком, але він у війну помер від ран. Мама, як-то кажуть, своєю душею відчула, що він загинув і похований під Сталінградом. А про старшого Івана не вірила, коли повідомили, що його літак збитий і він не повернувся. Мама постійно казала: «Він мені сниться, що живий, він десь є...».

Я написала в редакцію передачі «Чекай на мене». Дуже скоро мені відповіли. Були прямі включення з Канадою, однак зустріч з ним не відбулася».

lastivka_ivan

 

Григорій Володимирович Титаренко, троюрідний брат Івана Даценка, їхні дідусі були рідними:


«З Михайлом Герасимовичем ми, на жаль, познайомилися пізно, коли фільм уже був зверстаний. Звісно, це художній фільм... У нас (родини – авт.) є інша версія...».

«Контактів з нащадками Івана в нас немає... Це складне питання, і не обійшлося без спецслужб. До сьогоднішнього дня ховають, або перекручують історію про нього. Вони або його знищили, коли він засвітився, або привласнили його статки... Хто його знає... Дивно, але цей прес існує до сьогоднішнього дня. Зараз вигідніші «мертві» герої, аніж живі...»

 

Факт № 3. Заради одного кадру – подорож навколо світу

 

Перший кадр фільму відзнято в Південних Андах завдяки капітану яхти «Купава» Юрію Бондарю та його наполегливому проханню до Михайла Іллєнка здійснити навколосвітню подорож.

 

Михайло Іллєнко, режисер:

 

«Ну, навколо світу я відмовився, сказав, що мені треба влітку повертатися й знімати. Але очевидно був шанс зняти епізод в абсолютно унікальному місці. Планувалося, навіть в Антарктиді. Але в Антарктиді ми не встигли – сезон закрився. Тому ми відзняли кадр в Аргентині, здається, найдорожчий в моєму житті.  Бо це була абсолютно екстремальна пригода!

Врешті-решт, коли знімаєш про унікальну людину, постає питання, а чи ти готовий на якесь паломництво заради свого героя... Це в якійсь мірі провокація... Ось так ми і пройшли Чорне море, Середземне, Атлантику – заради одного кадру...»

film2

Факт № 4. Слабо зняти фільм за півтора року?

 

Володимир Філіпов, генеральний продюсер:


«Якби Михайлу Герасимовичу давали знімати (фінансово – авт.) не один раз у 10 років, а хоча б один фільм у два роки, то Україна мала видатного майстрового режисера».

 

Віктор Андрієнко, актор, зіграв роль Смирнова:


«Перша зустріч з Михайлом Герасимовичем була веселою. Я вийшов до нього, вже весь у гримі, одягнутий в полковника, готуючись до серйозної розмови – сказати цій тендітній дівчинці про смерть чоловіка й віддати їй медаль. І ось до мене підходить режисер й каже: «Але ж ти розумієш, що в нас тут не довгоносики...». «Тю! – сказав я, –  А я й не здогадувався!».

«Українські актори можуть все – і трагедію, і комедію. І всі працюють, як один ансамбль. Ви розумієте, крізь що пройшов Михайло Герасимович і його актори? У них були великі перерви. Після перерви вони знімають ту ж саму сцену – а це треба потрапити в кадр, в колір, у той акторський стан. Але два роки була дірка... Це ж скільки нашому головному героєві довелося тримати рівень!»

 

Дмитро Лінартович, актор, виконавець головної ролі – Івана Додоки:


«Щодо питання про індіанців з нами постійно працював консультант. Наприклад, він розказав, що коли чоловіка ховали, з ним у труну клали великий ніж як ознаку мужності. Дівчата в сумці обов'язково носили люстерко, щоб постійно перевіряти свій зовнішній вигляд. Коли йшла ватага індіанців, то поперед них неодмінно бігли дітлахи, а за ними вже йшло все плем'я».

«Мені довелося вивчити все про польоти, навчитися їздити на конях. І це дуже класна річ! Після зйомок верхова їзда стала моїм захопленням... »

toy

 

Факт №5. 16 мільйонів – на п'ять років

Роботу над фільмом було розпочато продюсерським центром «Інсайтмедіа» ще в 2004 році й тривала вона 5 років. Пізніше проект був схвалений і профінансований через "Держкіно". Загальна вартість складає 16 мільйонів гривень, однак творці фільму не до кінця вірять, що зможуть відбити гроші в повному обсязі.

 

Михайло Іллєнко, режисер:


«Це важко зробити, у нас дуже мало кінотеатрів. Проста математика – перемножити, скласти до купи і зрозуміти, що така кількість кінозалів може відбити дуже дешевий фільм, гранично дешевий фільм. Досі поки що жодному українському фільму, на жаль, це не вдавалося. Будуймо нові кінотеатри...»

 

Володимир Філіпов, генеральний продюсер:


«Нарешті українці дивляться українське кіно. Фільм був повністю відзнятий українськими творцями, українськими акторами, і окремо хочу підкреслити – українськими технологіями.  Наш фільм унікальний тим, що він сучасний, технологічний, зроблений тут, зараз і для вас».

«Існує лише 10 копій фільму, однак ми плануємо «викатувати» його навіть до райцентрів».

«Наразі ведуться переговори про прокат із Росією та Польщею. Звісно, зацікавилися цим фільмом США, Австралія, Канада, Аргентина. Здивуванням стало для нас – Мозамбік. Інтерес переважно з боку української діаспори. Ми навіть не були готові до таких розмов».

«Незабаром вийде кліп гурту ТНМК за темою фільму «ТойХтоПройшовКрізьВогонь».

 

Факт № 6 чи міф № 1? Ні – інтернету?

Володимир Філіпов, генеральний продюсер:


«Нас дуже часто запитують, коли фільм з'явиться в інтернеті. І мені дуже хотілося б, щоб він – не з'являвся. Сходіть до кінотеатру. Не так уже багато на екранах українських фільмів, і не так часто це трапляється...»

JavaScript is disabled!
To display this content, you need a JavaScript capable browser.

 

Фото надані продюсерським центром «Інсайтмедіа»

Поділіться з друзями: