9 лютого відбулася прем'єра українського кіноальманаху «Закохані в Київ».
У цьому році це другий український фільм, який вийшов в широкий кінопрокат (після стрічки Михайла Іллєнка «ТойХтоПройшовКрізьВогонь»).
«Закохані в Київ» – українська версія міжнародного проекту, який є збіркою короткометражних фільмів про життя різних людей в одному місті. Любов є натхненням для кожного кіноальманаху. Глядач уже побачив закоханих у Париж (2006), Лондон (2007), Нью-Йорк (2009), Москву (2010). Учора дебютували й закохані в українську столицю. Режисери разом із творчою групою спробували в кількох хвилинах пояснити своє бачення любові.
Український варіант складається з восьми короткометражок молодих українських режисерів. Особисто мені сподобалися лише чотири з них – «Собачий вальс» (за геніальність відображення любові в буденності), «Рука» (за оригінальність ідеї), «Туфлі» (за легкість і невимушеність) та «Загублений у місті» (за несподіваність сюжету). Мої 35 грн за квиток з надлишком мені повернулися позитивними емоціями та естетичною насолодою від перегляду цих кінострічок.
Чого не можу сказати про решту – «Три слова» (схоже на студентську курсову), «Остання ніч грудня» (бракує чіткості сюжету), «Дещо» (відштовхуюча брутальність розв'язки), «Відьма» (претензія на пристрасну драму, і тільки). До слова, усі ці роботи далекі від комедійного жанру, швидше – в них спроба відтворити комедію життя. Однак режисери часто грішили затягненою інтригою, парадоксальними розв'язками, брудними кольорами та надлишковим пафосом.
У мене подвійне відчуття від альманаху «Закохані в Київ». З одного боку в ньому надзвичайно багато яскравих кадрів. Краща кадрова нарізка зібрана в офіційному трейлері («лайк» монтажеру трейлеру!). З іншого – відсутність цілісності картини. І Київ вийшов якийсь надто бідний, обшарпаний, еротизований, неврозний, ностальгійний, розчарований. А я із цим абсолютно не згодна. Попри українські політичні й економічні кризи, життя має право на яскравість, енергію та молодість.
Невже режисери ніколи не помічали, як улітку кияни солодко їдять морозиво ріжок, чи вишикуються в чергу за київською перепічкою, або засмагають на Майдані? Як підлітки цілуються в метро, мами з візочками гуляють у парку, а менеджери з кумедними зачісками запізнюються, застрягши в автомобільних заторах?
У фільмі багато Києва зубожілого (духовно й матеріально), але там, де розказують про любов, мусить бути надія на надію. І ось цього я не помітила. Готуючись до перегляду українського альманаху, я подивилася попередні фільми. Стрічка «Закохані в Париж», незважаючи на всю її елегійність та сум, залишає чимало світлих спогадів, кіноальманах про Нью-Йорк – класика жанру голлівудських майстерних фільмів про кохання, закохані в Москву – це енергійні, живі, сильні духом люди. Фільм «Закохані в Лондон»... дуже схожий на Лондон – такий же незрозумілий, парадоксальний, ретровий. І дуже мало любові – швидше збірка випадкових короткометражок про британську столицю. Щодо Києва – то він розчарований у любові...
Як зазначають творці кіноальманаху про Київ, однією з метою проекту є «репрезентувати український кінематограф на міжнародній культурній арені; розповісти про Київ та його мешканців світовому культурному загалові у захопливій формі яскравого та романтичного кінофільму». Та чомусь мені прикро, що Київ постане «світовому культурному загалу» в такому непривабливому світлі.
Фото: tsn.ua, molodist.com, kievkino.com.ua, top10.ua
