Щастя це

Щастя - це ділитися світлом, любити. Поділіться зі світом своїм ЩАСТЯМ. Ставайте нашими героями і партнерами.

 

Зробіть світ щасливішим! Поділіться своїм щастям!


29 Січ 2012

Меланхолія Ларса псує смак їжі

Читайте більше в рубриці Кіно
 

«Меланхолію» данського кінорежисера Ларса Фон Трієра визнали кращим фільмом 2011 року.

Бюджет фільму – 7, 4 млн доларів, касові збори у світі – майже 16 млн доларів.

Німеччина, Данія, Швеція Франція

 

Завтра – кінець світу. І вам це достеменно відомо, більше того, ви про це знали все своє життя. Як ви будете жити, знаючи про день не тільки вашої смерті, а й смерті усього людства? І що ви робитимете напередодні? А в день, коли загине планета Земля?

 

Клер запропонувала випити вина й співати пісень на терасі, Джастін відправила її до біса й почала будувати чарівні печери, де «сховаються» вони обоє та маленький хлопчик Лео. Кадр за кадром режисер малював нудні меланхолійні картини, інтрига затягувалася, наростало моє розчарування. До середини фільму єдиним бажанням було покинути кінотеатр.

 

Саме з таким настроєм я переглядала першу частину кінострічки «Меланхолія», яку визнано кращою 2011 року за версією Національного товариства кінокритиків США (National Society of Film Critics, NSFC). Її творець – скандальний режисер Ларс Фон Трієр – запропонував глядачам та критикам свій сценарій загибелі нашої планети.

 

Ця стрічка вперше була представлена 18 травня 2011 року на Канському кінофестивалі, й супроводжувалася скандалом навколо кінорежисера. Щось там згадавши про Гітлера, режисер шокуючих фільмів «Догвілль» (2003), «Мандерлей» (2005) та «Антихрист» (2009) спробував усе перевести на жарт. Мабуть, жартувати йому вдається гірше, аніж знімати епохальні картини, бо його зацькували всі світові медіа. Однак визнанню картини це не зашкодило.

 

У «Меланхолії» в брудних кольорах Ларс Фон Трієр спробував відтворити весь розпач і страх останніх днів існування нашої Землі. Танець смерті затанцює із нею планета Меланхолія. Провідні вчені із захватом спостерігатимуть за її наближенням, звичайні люди боятимуться, але до останнього віритимуть, і лише одна дівчина знатиме про неминучість трагедії.

 

Фільм складається із трьох частин. Пролог – анімаційний, у якому відтворено найтрагічніші картинки фільму й людський розпач.

 

У першій частині «Джастін» глядач знайомиться із головними персонажами й спостерігає буденні картини життя, зокрема весілля. Весілля є символом народження чогось нового й світлого, це символ радості, мрій та віри. Тим більш шокуюча поведінка нареченої Джастін (зіграла Кірстен Данст). Вона запізнюється на святкування власного весілля, щоразу тікає від гостей, у розпал гуляння зачиняється в кімнаті, щоб прийняти ванну, агресивно кохається із якимось невдахою, врешті відправляє свого чоловіка під три чорти й лишається самотньою.

 

m_51211

 

У другій частині «Клер» настає розв'язка фільму – власне найцікавіша його частина, де всі пазли кінокартини складаються в одну суцільну трагедію життя. Однак щоб додивитися до цього моменту, необхідно мати сталеві нерви й неабияку мотивацію. Та й потім найбільша винагорода за терпіння – це полегшення, що нам поки ніщо не загрожує.

 

Сестри Джастін та Клер – головні персонажі фільму. Джастін – замкнена, мовчазна, байдужа до звичайного людського життя. Її меланхолійний стан відразливий. Не одразу розумієш, що причиною є панічний страх до життя. У неї немає сил ходити, уся їжа для неї на смак попелу, навіть прогулянки на улюбленому коневі Авраамі не приносять її жодного задоволення.

 

Єдина її підтримка – це сестра Клер (Шарлотта Генсбур). На відмінну від своєї сестри, Клер – зразкова дружина, любляча мати, гідна представниця суспільства. Однак перед обличчям смерті вона стає безпорадною і її мучить тільки одне питання: «Де житиме Лео?». Її маленький син не боїться, адже тітонька Джастін знає чарівні печери, де можна буде сховатися від загрозливої небезпеки.

 

І тільки тут розумієш весь жах існування Джастін – про кінець світу вона знала все своє життя...

 

Кірстен Данст талановито втілила образ меланхолійної дівчини. Недивно, що за свою роботу актриса отримала схвальні відгуки американських кінокритиків – її назвали кращою актрисою 2011 року. Особисто я не залишила б поза увагою і гру її напарниці Шарлотти Генсбур. Свою роль вона зіграла майстерно, власне, як і мала б зіграти дочка талановитого батька – французького співака, режисера та актора Сержа Генсбура.

 

Визнаю, що кілька кадрів все ж на мене справили неабияке враження. Моторошна ніч, коли сходило два «місяці», слабкість ученого, який обрав найлегший шлях, розпач матері, що безнадійно шукає порятунку для свого сина. І звісно, останній кадр, який виправдав моє перебування в холодній залі Будинку кіно.

 

mel

 

...Я до останнього кадру вірила, що настане «хеппі енд», однак меланхолійний Ларс Фон Трієр не залишив мені жодного шансу. Чи цікавий фільм? Нічого спільного із класикою голлівудських «армагедонів». Це однозначно не «Знамення» Алекса Пройаса, де головну роль зіграв Ніколас Кейдж. Якщо після Кейджа я повірила в життя, то після Данст – у смерть.

 

Інтелектуалам та любителям арт-хаусу «Меланхолія» може припасти до смаку. Тільки не беріть із собою поп-корн, щоб випадково не наїстися попелу.

 

JavaScript is disabled!
To display this content, you need a JavaScript capable browser.

Поділіться з друзями: