Щастя це

Щастя - це ділитися світлом, любити. Поділіться зі світом своїм ЩАСТЯМ. Ставайте нашими героями і партнерами.

 

Зробіть світ щасливішим! Поділіться своїм щастям!


25 Січ 2016

«Легенда Г’ю Гласса» - коктейль з краси й крові

Читайте більше в рубриці Кіно на двох
 

Цього разу в центрі нашого кіновсесвіту - «Легенда Г’ю Гласса» (The Revenant). Картина претендує на Оскар. Химерний режисер Алехандро Гонсалес Іньярріту і геній відеокадру Еммануель Любецкі створили епічну й красиву стрічку з Леонардо ДіКапріо й Томом Харді.

Тож "Кіно на двох" від НародUA представляє гурманам кіно надзвичайно трендовий фільм. Як завжди, сприйняття стрічки двох учасників інтерактивного рецензування різні, тож кінорецензія на «Легенду Г’ю Гласса» – оригінальна і збалансована різними поглядами й естетичними відчуттями. Подаємо кінорефлексії обидвох авторів "Кіно для двох" в одному тексті, як і безпосередні враження від перегляду в форматі чату. Насолоджуйтеся кіно разом з НародUA!

«Легенда Г’ю Гласса» - новий фільм від зухвалого мексиканського режисера Алехандро Гонсалеса Іньярріту, що вже встиг наробити багато галасу і серед глядачів, і серед вибагливих критиків. Але зацікавили загал не сюжетні перипетії, не епічна музика і навіть не по-справжньому прекрасні пейзажі від класичного оператора Еммануеля Любецки. На вустах одне питання – «чи отримає нарешті ДіКапріо Оскар?!». Старий жарт про невдачу актора кочує з року у рік і наразі знову набув актуальності. Чи оцінять роботу Лео академіки стане відомо у лютому, але вже зараз саме час пророкувати, роблячи висновки з вражень від обраної нами картини…

JavaScript is disabled!
To display this content, you need a JavaScript capable browser.

«Легенда Г’ю Гласса» - фільм про виживання будь-якою ціною. Тема не нова, сюжет – невибагливий, одначе робота оператора Еммануеля Любецкі просто зачаровує. Зйомки суперширококутником – аж до виразної деформації кадру. Дика природа. Просто дивовижні пейзажі Канади й Аргентини. Виключно природне освітлення. Заради цього знімали лише по кілька годин на день. Камера – всередині усіх драматичних подій. Ефект співпережиття тут особливо відчувається...

45647547

567464674

4363646436
4564674564
4564674674
4564764764

674646464

Стрічка вийшла на великих екранах зовсім нещодавно, але вже встигла стати улюбленицею критиків: 79% позитивних відгуків на Rotten Tomatoes. При бюджеті у 135 мільйонів, у світовому прокаті фільм показав слабкий резултат - лише близько 66 мільйонів долларів…

Кінокартина – друга спільна робота оскароносного Еммануеля Любецькі й дуже оригінального режисера Алехандро Гонсалеса Іньярріту після екстравагантного "Бердмена". І тут, радше, працює не ідея чи сюжет, а естетика кадру і рефлексія. Якщо "Бердмен" – ще той сюр й інтелектуальна гра на межі божевілля, то «Легенда Г’ю Гласса» - невибаглива пряма лінія сюжету і характерів, аж до примітивності. Стрічки об'єднує шикарна естетика картинки...

4366457

43646747

45747474

54647474
436467474

675754754745

Не здавайся. Доки можеш дихати - продовжуй боротися. Продовжуй дихати...

«Безжалісна у своїй тривалості повість про справжню людину перетворюється у серію «Ну, постривай!», розширену до повного, якщо не граничного, метру», - зазначає критик «Сеансу» Андрій Карташов…

Фільм виводить на передній план двох акторів. Очевидно, все працює на ДіКапріо і його Оскар. Друга надзвичайно яскрава роль - Тома Харді. Власне, це два кити, навколо яких все обертається і які прагнуть знищити одне одного. Утім, їх герої уже наче мертві у своїй суті...

745645646464

547y547587587

46467y45754

Сюжет фільми суворий і по-справжньому чоловічий. Події розгортаються у Америці першої половини XIX сторіччя. На мисливця Г’ю Гласса (Леонардо ДіКапріо) нападає ведмедиця. Через це група траперів ділиться на дві частини. З головним героєм, що помирає, залишаються його син і  колеги Джон Фіцджеральд (Том Харді) та юний Джим Бріджер (Уілл Поултер). Чоловіки повинні дочекатися смерті Гласса і поховати його, але доля склалася інакше: Фіцджеральд вбиває його сина-напівкровку і втікає разом із напарником. Глас, кинутий напризволяще, протягом фільму усіми можливими шляхами виживає заради однієї мети – помститися за зраду…

Персонажі – дуже прямолінійні, жорсткі, прості. Такі собі брили, які летять з вершини, руйнуючи себе і все довкола. Жорсткий світ Джека Лондона чи Майн Ріда. Хоча філософсько-поетичні етюди Іньярріту прагнуть внести у характер головного героя якийсь глибший, містичний зміст і урізноманітнити це "тарантіновське" криваве й дуже похмуре дійство...

346352525235

464674575

464674747
464745747

З одного боку, картина з інтригуючою зав’язкою, шикарними планами та цікавими акторськими доробками, з іншого – неймовірно затягнута і нудна. Увесь фільм, мов кричить, що мріє отримати позолочену статуетку: тема нетолерантності, надзвичайна людина у надзвичайних обставинах, актор, що страждає заради ролі. Увесь безпрограшний набір типового оскарівського лауреата. Але цьогоріч перед академіками стоїть складне рішення –оцінити ДіКапріо за «Легенду Г’ю Гласса», що поверхово підіймає тему расизму чи Редмейна за «Дівчину із Данії», що знехотя бореться за права ЛГБТ-суспільства. Якщо поцікавитися моєю думкою, то я б взагалі нагородила Фассбендера за «Стіва Джобса», але це вже зовсім інша історія…

Спершу ДіКапріо, як і інші, розчиняється на тлі епічної, "сірої" і надто сповільненої картинки. Виникає розчарування відсутністю динаміки і гри акторів. Мало допомагає навіть яскрава сцена битви голлівудської зірки з ведмедем. Комп'ютерний хижак, як і сама битва, - надто віртуальні. Немов ти вирішив від нудьги в іграшку пограти на гаджеті. Однак під середину фільму – фактично в кульманіційній сцені вбивства сина-індіанця – ДіКапріо розкривається. З цього моменту фільм набуває іншого забарвлення, з'являється динаміка, напруга, деталі…

436464564646

456467457647

456457654747

4365345346536

Вся картина – бенефіс однієї особи. Чи заслужив Ді того, аби позбутися «чорних чар», пов’язаних із легендарною нагородою? Одназначно так. Що тільки актор не робив заради заповітного звання: пірнав у крижаний водоспад, вечеряв сирим м’ясом, залазив у черево мертвого коня. Мабуть, це найсильніший доробок Леонардо з часів «Авіатора»: герою віриш, співпереживаєш і, якби це не звучало, у лицедія гарно виходять страждання. Але і геніальною гру назвати не можна. Пропри це, на фоні головного персонажа абсолютно тьмяніють усі інші, стають «картонними» і непотрібними. Навіть Том Харді, головний антагоніст, запам’ятався лише тим, що перегравав…

ДіКапріо показав себе з нетипового для себе боку. Він розкривається не в манерах, усмішці самозакоханого метросексуала, витончених діалогах… Ді грає майже без слів. Його роль – це внутрішній стан людини, котра по суті вже не живе, але одночасно прагне вижити будь-що. Майже божевільний стан. Дивовижна воля, біль і страждання, вогонь ненависті і помсти в очах… Замість слів і карколомних сюжетних дій – стогін, крик, гарчання, піна з рота, шипіння, волання, очі, що вилазять з орбіт, погляд...

45646464646

4646754757

7567567575
43653464674

Один із основних плюсів фільму – його безперечна краса. Настільки живописні і надзвичайні зйомки природи можна побачити хіба що по Discovery, і те якщо пощастить. Але через це яскраво кидається у очі великий недоробіток – «топорна» комп’ютерна графіка… 

Серед особливих сцен – політ ДіКапріо з конем у прірву й вирізання нутрощів тварини, щоби в його череві в позі ембріона віднайти ще один вогник життя...

Хронометраж картини невиправдано величезний – ідея абсолютно не постраждає, якщо її урізати вдвічі. На жаль, розв’язка сюжету очевидна з самого початку, через це стрічку не подивишся на одному диханні і швидко від неї стомлюєшся. Також неприємно вразили кострубаті слабкі діалоги. Правду кажучи, найкращі сцени – ті, де герої мовчать, бо ж з «зоровою грою» у фільмі все добре і вище середнього. Такоє приємно радували яскраві флешбеки та марева головного героя...

«Легенда Г’ю Гласса» - це криваве, жорстке місиво. Сире криваве м'ясо, яке ти поглинаєш, аби вижити. Вегетаріанець Ді в одній із сцен реально їсть сирий шмат бізона, після чого вибльовує його. Це, так би мовити, суть кінокартини....

4646464646

46456745747

46467467546
54646467457
54674764674

Під час перегляду фільму у голові тримається стійка картинка: Іньярріту, Любецки та ДіКапріо зібралися за круглим столом та, потягуючи щось міцніше за чай, виробляють ідеальну стрічку-суміш для перемоги в усіх номінаціях. І, треба визнати, Золоті глобуси картина вже встигла зібрати. Фільм підносить одну яскраву думку – борися за життя до останнього, навіть, коли надії вже нема. Але заради чого? Заради помсти? І, як не печальну, цю сумнівну ідею картина демонструє відкрито у лоба. Та попри це стрічку можна сміливо назвати життєствердною, хоча і не надихаючою...

Відчуття затягнутості і зайвих кадрів таки явне. Одначе естетика дивовижно красивих кадрів Любецкі й філософських замальовок Іньярріту справді захоплює.

4365464646

564764747

4567476547547

Фільм – своєрідна гра на виживання. Але людина бореться не із стихією чи іншими зовнішніми "ворогами", а, передусім, - з собою і собі подібними. Це, мабуть, найбільше божевілля і безглуздя картини й цього світу. І це безглуздя лиш трішки пом'якшує ідея «помста в руках Творця», яку вкладає в останній момент режисер в уста ДіКапріо.

«Легенда Г’ю Гласса» - красивий, хоч і важкий, фільм. Ця стрічка – похід у дику, неторкану природу. Водночас картина – майже суцільна сцена насильства. Такий собі мікс краси-чистоти й крові з елементами містики.

Валерія КАРБУШЕВА

Олександр СОЛОНЕЦЬ

 

Фото telegraph.co.ukrollingstone.com