Щастя це

Щастя - це ділитися світлом, любити. Поділіться зі світом своїм ЩАСТЯМ. Ставайте нашими героями і партнерами.

 

Зробіть світ щасливішим! Поділіться своїм щастям!


24 Жовт 2015

Шлях до щастя лежить через особистісний аналіз

Читайте більше в рубриці Як стати щасливими
 

Як за допомогою теорії психологічного розвитку Еріка Еріксона можна розібратися у власному житті та розв’язати проблеми, які тягнуться ще з глибокого минулого, та як не наламати дров у вихованні дитини.

Часом, ми запитуємо себе: чому ми не впевнені у собі, або чому не віримо людям, або, виховуючи дитину, не розуміємо, чому вона занадто сором’язлива. Вам би хотілось, щоб ваше чадо виразно розповідало віршики, знайомилося і бавилося з ровесниками. Та й самі б ви були не проти отримати підвищення по службі, адже, очевидячки, заслуговуєте на нього. У пошуках відповідей на ці запитання ми легше знаходимо виправдання собі, роблячи інших винуватцями своїх бід. Насправді, невпевненість, страх, недовіра та інше родом з дитинства, і саме події минулого диктують події майбутнього. А щоб побудувати щасливе майбутнє варто розібратися у минулому, адже не зачинивши одні двері, не можна увійти в інші.

Відомий американсько-німецький психолог Ерік Еріксон у своїй теорії психосоціального розвитку стверджує, що на кожній стадії розвитку особистості людина переживає свою кризу. У результаті позитивно пережитої кризи людина у тому ж дусі розвивається, отримує великі шанси на подолання наступної життєвої кризи. В іншому ж, негативному, випадку особистість переходить на наступну стадію з проблемами або комплексами. Все це створює неприйнятні умови для розвитку особистості і викликає внутрішні переживання. Так, згідно з теорією, існує вісім стадій розвитку.

Етапи розвитку

Довіра

Перший етап. Відбувається у новонароджених від 0-1 року життя. У цьому, здається, ще крихітному віці дитина нічого не розуміє, але саме протягом першого року життя формується довіра чи недовіра. Це означає, чим менше ви дбаєте, обіймаєте і пестите свого малюка, тим менше він довірятиме світові.

Не можна залюбити дитя, можна не долюбити, і пам’ятайте це.

Самостійність

Наступна стадія - це 1-3 роки - раннє дитинство - відповідає за самостійність, у протилежному випадку - сором'язливість, сумніви. У цьому віці, дитина все хоче спробувати, не сваріть, не критикуйте, і не забороняйте дитині робити все самостійно, навіть якщо це у неї не вийде, принаймні вона спробує і розвіє сумніви.

Ініціативність

3-6 років - вік гри і відповідає за ініціативність у позитивному перебігу або відчуття провини у негативному. У цей період життя потрібно приділити увагу розвиваючим іграм, але найважливіше полягає у колективній грі. Слід у формі гри говорити, пояснювати і слухати дитину, особливу увагу приділіть її ідеям.

Працелюбність

6-12 років - молодший шкільний вік, який формує працелюбність, або виливається у відчуття невпевненості. Це період особливо складний, адже, дитина йде до школи. Це зміна середовища, оточуючих, звичного способу життя. Саме у цей період потрібно не втратити мить і навчити дитину вчитися й полюбити навчання. Не сваріться за погані оцінки, не змушуйте дитину зубрити, бо це призведе до невпевненості, як уже зазначалось. Робіть з дитиною домашнє завдання, допомагайте, пояснюйте, заохочуйте, але ні в якому разі не оцінками, бо є ймовірність прищепити дитині синдром відмінника.

Ідентифікація особистості

Від 12 до 19 років - дуже чутливий вік, перехідний період, дорослішання. У цей період відбувається ідентифікація дитини, а саме: «Я-ідентичність» у позитивному переході і змішаність ролей у негативному. У 12 років дитина повинна мати власний простір і отримати самостійність. По можливості зробіть окрему кімнату, краще, щоб її майбутній мешканець сам її облаштував, не опікуйтеся надмірно, щоб не нав’язуватися. Ні в якому разі не допомагайте митися чи одягатися вашому чаду, або куди гірше змушувати спати у одному ліжку двох дітей різної статі. Дуже важливо вчасно відпустити дитину на власне ліжко, на першу дискотеку і на перше побачення.

Соціалізація

20-25 років - рання зрілість, що відповідає за соціалізацію, близькість або ізоляцію. Кажуть, перехідний період чи криза середнього віку найважчі періоди у житті, але насправді найважчий період це саме 20-25 років. Бо це, по-перше, період, коли молода людина стикається зі світом у тому сенсі, що намагається щось змінити на краще, і стикається з системою, яку старше покоління вже собі побудувало і не хоче нічого змінювати, бо кожні зміни лякають.

По-друге, це вік коли всі попередні періоди дають свої плоди і грають важливу роль. Якщо всі попередні «сходинки» ви переживали позитивно, ви легко знаходите собі другу половинку і вступаєте у наступний етап близькості. Якщо попередні роки тягнуться шлейфом комплексів, то проблеми з пошуком партнера не уникнути, що призводить до ізоляції від соціуму.

Творчість

26-64 років - це вже середня зрілість, коли ви, виконавши усі попередні пункти, починаєте займатися творчістю, не обов’язково мистецтвом чи вокалом, а просто знаходите собі роботу і маєте плоди своєї праці, те саме стосується плодів кохання, а саме дітей. У протилежному випадку це стагнація (застій). У пошуках себе і того, що ви хочете робити, ви заходите у глухий кут і просто зупиняєтесь, відпускаєте все на самоплив, або ходите на нестерпну для вас роботу, а день стає схожим на інший.

Інтеграція

І, нарешті, остання стадія починається з 65-ти років, і якщо ви правильно пройшли свій життєвий шлях, починається інтеграція. А у негативному варіанті настає відчай. Людина, яка не прожила життя так, як їй цього хотілося, відчуває і перебуває у постійному стані тривоги, відчутті недоконаності, страхові.

Щоб не змарнувати своє життя і не до тягнути його до завершальної стадії  розвитку, яка виллється у страх, відчай і смуток, варто вже сьогодні починати все змінювати! Якщо ви пройшли всі життєві рівні позитивно, не дозвольте вашій дитині пройти їх інакше. Якщо ж ви вже нажили комплексів, які є наслідком негативно пережитого досвіду, поверніться до того віку, який відповідає за ці відчуття.

Проблему можна вирішити, якщо її усвідомити та розібратися у ній. Якщо, винні ваші батьки, що недолюбили вас чи не навчили, то, перш за все, поговоріть з ними, дізнайтеся чому так сталося. Не звинувачуйте своїх батьків у всіх негараздах. Можливо, вони хотіли вам дати все найкраще, але у них просто не вийшло, або ж для них щастя здавалося саме таким, яке вони вам намагались дати.

Найголовніше - спробуйте їх зрозуміти і подивитися на них як на звичайних людей, яким притаманно помилятися, бути слабкими, не завжди правильними і мати почуття. Намагайтесь зрозуміти не лише батьків, але і себе. Навчіться слухати, любити й поважати себе, і пам’ятайте, що шлях до щастя лежить через усвідомлення власного Я.

 

Фото livejournal.com

Поділіться з друзями: