Щастя це

Щастя - це ділитися світлом, любити. Поділіться зі світом своїм ЩАСТЯМ. Ставайте нашими героями і партнерами.

 

Зробіть світ щасливішим! Поділіться своїм щастям!


21 Квіт 2015

Спогади про Василя Симоненка: «А яблук я йому так і не принесла»

Читайте більше в рубриці Новини - коротко
 

Указом президента 2015 рік офіційно оголошено роком Василя Симоненка. З цієї нагоди бібліотека Центру дитячої та юнацької творчості міста Черкас організувала концерт. Куратор заходу, Тетяна Григорівна, запросила до участі вихованців теарту-студії  “Сучасник”. Дівчата виконували ролі ведучих та зачитували вірші Симоненка. Також до творчого процесу приєдналася Дарина Костенко, що відвідує студію “Non Stop” в ЦДЮТ, з піснею “Лебеді материнства”. Глядачі мали можливість переглянути фото талановитого поета з карими очима і високим чолом, а також послухати вірші у авторському виконанні. Однак найочікуванішою частиною вечора став візит Ніни Черняк, яка поділилася спогадами про Василя Симоненка.

Це сьогодні Ніна Іванівна пенсіонерка, а коли вона вперше прибігла до Василя Андрійовича, то була молодою, енергійною і безстрашною.

 

20150416 170219

 

“Я принесла йому свій зошит з віршами, які писала ще у школі. Колеги Василя Андрійовича прочитали кілька і назвали їх дуже теплими, ніжними і живими”, - згадує жінка.

Василь Симоненко був першим критиком поетеси. Саме він запропонував їй друкуватися під псевдонімом Принцеса Діана-Рене. Віршики ті були ще слабенькими, а тому Василь їх трохи вдосконалював. Деякі з них, все ж, було надруковано.

Не можна було втриматися і від питання про стосунки між Василем Симоненком та Ніною Черняк, довкола яких й сьогодні ходить чимало чуток. От, наприклад, одне з черкаських видань писало так:

“Ніна Черняк поскаржилася на свого чоловіка в «Черкаську правду», а Микола Негода написав на нього фейлетон. Чоловік плюнув на Ніну й покинув, а втішителем жінці став саме розумний та гарний з себе кореспондент”.

Хоч цей роман і обговорювали роками, та Ніна Іванівна заявила, що була поетові лише другом.

 

“Ми були тільки друзями! Ділилися секретами, жартували, коли треба було, то підтримували один одного, та коханцями ми не були, адже свою Люсю Вася любив понад усе!”

Жінка розповідає, що Василь її любив, проте любив як сестру і найкращу подругу.

 

Згадала черкаська журналістка й історію відомого вірша “Ти знаєш, що ти людина", який нібито було присвячено саме їй.

 

“Я йшла з очима, повними сліз і була розчарована в житті. Ніщо не здавалось мені тоді достойним, аби жити. Та яка ж була радість, коли побачила, як від будинку, через височенні кучугури снігу, біжить у своєму вічному коричневому костюмі Вася. Він помітив мене з вікна редакції і це втримало мене тут, на землі, живою.

Я й зараз іноді бачу його безмежно добру усмішку, палаючі карі очі й чую той приємний і спокійний голос, який бажає щастя та доброї долі моїй донечці і мені. Очі мої наповнилися слізьми в ту мить, а він, поцілувавши мене в щоку, тихо сказав: «Не журися, Нінусю, не падай духом. Ти сильна людина, тобі вчитися треба і писати вірші. Ти повинна виростити донечку, яка у тебе така чудова. Тож встигай усе, не проспи життя...» А потім, задумливо глянувши кудись крізь мене мовив:

«Ти знаєш, що ти ― людина?

Ти знаєш про це чи ні?...»

 

Ці рядки врятували життя талановитій поетесі та журналістці зі стажем роботи у 42 роки. Того ж дня жінка прочитала у газеті ті віршовані рядки, які стали своєрідним девізом її життя. У скрутну хвилину Василь знайшов теплі слова для своєї подруги, заспокоїв її, врятував.

 

Під кінець нашої розмови з Ніною Іванівною ми згадали й про смерть її близького друга, а нашого геніального письменника. Її версія не дуже відрізняється від офіційної біографічної, проте розповідь ця супроводжувалася щирими слізьми та ніжними посмішками.

 

“Вася курив «Приму» і скурював по дві пачки в день. То було, коли він друга з і свого рідного села поїхав проводжати на потяг. Вже темніло, був вечір, а він захотів купити сигарет. Продавчиня суворо наголосила йому: «За-а-крито!», а потім побачила міліціонерів недалеко і сказала їм, щоб забрали хулігана. Чоловіки в формі підійшли, взяли Василя попід руки і почали розпитувати, хто він. Побачивши посвідчення «Молоді Черкащини» його взяли і відвезли на станцію Шевченка,  бо це була транспортна міліція. Васю посадили в якусь комору, де його катували і жорстоко побили. Ми коли дізналися, то швидко поїхали до Сміли»

Друзі та колеги Василя Симоненка визволили його з буцегарні. Там був і Микола Негода й Віктор Онойко і Петро Жук, і сама Ніна Іванівна. Василь показував синяки й побої товаришам, але йому звеліли, щоб ніхто про це не знав, тому поскаржитися кудись він не наважився.

Коли Василь Андрійович повернувся до Черкас, його почали мучити болі. Друзі відвезли його до лікарні. Провідували побитого поета Петро Жук з дружиною, Микола Сніжко, і вона, Ніна Черняк. Жінка й сьогодні пам'ятає того вірша, котрого написала хворому Симоненкові, і з радістю зачитує його. А останню зустріч зі своїм другом Васею вона буде пам'ятати завжди.

Того дня Василь попросив яблук і Ніна пообіцяла принести їх на ранок. Журналістка збиралася на роботу і по дорозі планувала забігти до лікарні, та її зупинила жахлива стаття. У ній йшлося про смерть великого і талановитого письменника Василя Андрійовича Симоненка. Ніна ледь не втратила свідомість. Вона плакала так гірко, що зводило зуби. Ще й сьогодні Ніна Іванівна пам'ятає, що яблук Симоненкові так і не принесла...

Подібно до свого товариша Ніна Черняк також зазнала переслідувань та погроз за свою творчість. Розповіла жінка і кілька страшилок, які сталися з нею на розі Сєдова-Шевченка. На щастя, кожного разу їй вдавалося викрутитися або знаходилися небайдужі люди, які впізнавали в ній ту, що гастролювала з авторськими віршами по місту.

Дуже зворушливим здавався той момент, що протягом кількох годин нашої розмови Ніна Іванівна постійно називала Симоненка “Васею”. Звучало це з її вуст неймовірно ніжно, з тією сестринською любов'ю та відданістю. А яблука, які жінка не донесла Василеві Андрійовичу, будуть в її думках та серці завжди...

 

Фото ukrpohliad.org і надане автором

Поділіться з друзями:
 
Більше на цю тему