Щастя це

Щастя - це ділитися світлом, любити. Поділіться зі світом своїм ЩАСТЯМ. Ставайте нашими героями і партнерами.

 

Зробіть світ щасливішим! Поділіться своїм щастям!


28 Вер 2012

Холодний Яр: унікальний заповідник... без землі

Читайте більше в рубриці Фоторепортаж
 

Розповідати про Холодний Яр - це все одно, що розповідати про смак улюбленого морозива, торту-пляцка абощо. Просто потрібно там бути. І не лише на гучних масових гуляннях. Просто помандрувати в Холодному Яру хоча б кілька днів. Поблукати непрохідними стежками й лісами, у тиші відчути енергетику і дух місцини, попити із цілющих і навіть магічних джерел... Ну і по можливості поспілкуватися із хранителями цього краю. Скажімо, з Богданом Легоняком. По суті так ми й провели наш літній відпочинок... І ще раз переконались, що Холодний Яр таки потребує статусу Національного природного парку. Натомість сьогодні заповідник із кількох душ фактично не має навіть землі.

Тож відірвавшись від міської суєти, вирішили набратися енергії життя. І не пошкодували: море вражень, легенд і навіть якоїсь містики наяву. Так, біля джерела Живун ми фактично стали свідками того, як автомобіль із вимкненим двигуном їхав на підйом. Також покружляти навколо криниці, так її і не знайшовши, нас примусили здавна оборонні Землянки. Увібрали дух скіфських валів і скіфського городища. Поспілкувалися з "ключником" Холодного Яру Богданом Легоняком, а також одним із диваків- дауншифтерів, який кинув Черкаси і розводить в Холодному Яру овець, вирощує всілякі фрукти і так далі. Піднялися і поволали з Семидубової гори, де. за однією з версій, поховані останки Богдана Хмельницького...

IMGP6838

IMGP6838
IMGP6838
IMGP6801
IMGP6838
IMGP6838
IMGP6838
IMGP6838
IMGP6838
IMGP6838
IMGP6838
IMGP6838
IMGP6838
IMGP6838
IMGP6838
IMGP6838
IMGP6838
IMGP6838
IMGP6838
IMGP6838
IMGP6838
IMGP6838
IMGP6838
IMGP6838

Звісно, спершу треба було взяти хоч таке-сяке спорядження, залатати старенький наплічник (танці з бубном триватимуть, доки не купиш, як товариш, фірмовий "професійний" туристичний чи військовий на кшталт британського), подумати над найнеобхіднішими речами для мобільного і швидкого пересування... Вирішили полегшити вагу наплічників, взявши замість важкенького намету відповідну накидку. І не пошкодували, хоч у деяких місцях довелося в прямому сенсі "відбиватися" від комарів.

Врешті, пройшлися відомими місцями Холодного Яру, спробували пізнати й деякі таємниці цієї місцини... Поблукали заростями, розшукуючи Землянки, де ще в прадавні часи наші предки (може, й скіфи) таборилися й будували оборонні яри й землянки, згодом - козаки, гайдамаки, холодноярці і так далі. 

Та так вони усі оборонялися, чаклували й зводили на манівці ворога, що довго ми там петляли-кружляли, але до криниці за якихось сотню метрів так і не дійшли.

Заночували на Скіфському валу над Онуфріївським джерелом. Тут нас, між іншим, чекало перше випробування комарами. Спершу хотіли "розбити" табір безпосередньо біля озера, проте тут виявилося стільки комарів, що годі й було хоч мить спокійно постояти. На валу ж ми вже "розкошували" майже без цих крилатих самиць-кровососів.

Правда, за ніч я фактично сповз з-під "намету" просто неба, оскільки ідеального рівного плацдарму для ночівлі тут, звісно, не знайдеш. Хіба в рову чи на галявині.

Як же нам, втомленим від кружлянь по Землянках, смакувала їжа, зготовлена на цілющій джерельній холодноярській воді та, можливо, не менш цілющому повітрі.

Вранці наступного дня із приємністю зустріли й поспілкувалися з хлопцями з Донецька, які також ходили цими місцями пішки. Зустріли тут і кількох інших піших туристів, велотуристів, а також цілий курінь "Пласту" з Києва. Та ще й дівочий (!). Таке собі царство патріотичних панянок.

Юні дівчатка безстрашно намотували кілометри під проводом своїм курінних. Розповіли, що невдовзі сюди приїде "хлопчачий" курінь.

Ірина Ящук, заступниця курінної куреня ч.46 ім. Марусі Богуславки, пояснює постійні табори "Пласту" в Холодному Яру так:

- Холодний Яр - це дуже історичне місце. Гарне для проведення дитячих таборів, оскільки допомагає дітям перенестися в давні часи і зрозуміти історію по пам'яткам, які збереглися до наших часів. Дуже гарна природа...

Після поповнення запасів у Мельниках, точніше на Креселецькому лісництві, оминути пам'ятник на місці загибелі видатного отамана Холодноярської республіки Василя Чучупаки не, звичайно, не могли. Це, мабуть, перший пам'ятник, перша пошана легендарного отамана в цих краях у наш час, не враховуючи цвинтар. Можливо, з цього місця почалося відродження пам'яті про Холодноярську республіку.

Кажуть, кобила, якій шалено кортілося сексу, понесла Чучупаку до ворога, чим і згубила отамана. Про це розповідає і Василь Шкляр в "Чорному вороні". 

Утім, деякі історики і знавці поведінки коней відкидають таку версію. Не погоджується з нею і директор філії «Холодний Яр» Національного історико-культурного заповідника «Чигирин» Богдан Легоняк. На його думку, і настільки видресирувана тварина не могла бути настільки безконтрольною, і досвідчений отаман міг в будь-яку секунду застрелити кобилу і врятуватися.

Позаяк ходити тими ж самими путівцями ми були не дуже охочі - вирішили на шляху до тисячолітнього дуба Залізняка наразі оминути Мотронинський монастир. Тож помандрували прямо по ярах і лісах. Урешті, таки вийшли на жаданий шлях. Тут - і яри, де скликали на всенародну війну малих і старих, і місце, де всі малі-сарі освячували зброю на  священну війну.

Зрештою, ось він - дуб Залізняка. Один із дубів-велетнів, один із "патріархів" України. Одні кажуть, йому - 1050 років, інші - більше 1100 років. Хоча сам дуб відмовляється говорити про свій вік. Так, коли поляки спробували буравом його просвердлити, щоб дізнатися, скільки йому років, то бурав зламався.

Хоча дуб всередині вже трухлявий. Як запевняє Богдан Легоняк, потрібен спеціальний рентгенівський пристрій, який би нарешті поставив крапки над суперечками про вік цього легендарного дуба. Дуб зовні, звичайно, - не цяцька. Солідний все ж таки вік. І пройшов чимало випробувань.

З іншого боку, влада сьогодні не виділяє ні копійки з бюджету на лікування дуба. Усе, як то кажуть, - коштами ентузіастів. Цікаво, що кошти, які збираються біля дуба за можливість його побачити зблизька, не йдуть на збереження цієї унікальної пам'ятки, а забираються в держбюджет. Коментарі тут з приводу державної політики збереження пам'яток, так би мовити, зайві.

Спробували ми в місцевих людей дізнатися, скільки щоденно приходить відвідати дуба, проте відповіді різнилися більш ніж у десятки разів. Одні казали - десятки, інші - сотні, деякі - навіть тисячі.

Тим часом, поки ми з півгодини ходили навколо цього місця, то побачили з десяток туристів. Зі свого боку, уже згаданий Богдан Легоняк розповів, що за рік в Холодний Яр приїжджає десь сто тисяч людей. Зокрема, йдеться про статистику 2011 року. Проте, за словами пана Богдана, останні кілька років відвідуваність зменшується.

Цікаві розповіді ми почули і від охоронця дуба. Чоловік, який давно охороняє дуба, розповів нам різні історії. Інколи - не дуже приємні.

Так, раніше, коли ще дуба не обгородили від "диких" туристів, то його кору тут обдирали на сувеніри так, що фактично обдерли. І не лише "прості", як то кажуть, люди з народу. Тому довелося утримувати туристів на відстані, поставивши маленький парканчик. Однак і це не зупиняє деяких. 

Одного разу з ресторану по-сусідству підійшов - уже напівпитку - прокурор із товаришем, і вимагав пропустити його до дуба, так би мовити, "пообійматися" із старим велетнем. Коли почув сувору відмову, то запропонував охоронцю 700 гривень. Потім - почав вимахувати посвідченням прокурора. Врешті, без усілякого дозволу спробував перелізти через паркан. Охоронцю довелося відтягувати прокурора від дуба Залізняка за ноги.

Відтак йдемо - знову ж таки іншим шляхом - на Мельники. Навпростець. Через ліси й байраки. Шукаємо найбільше озерце Мельників. Сподіваємося ще, окрім таборування, й на гарну купіль. 

Ось воно нарешті. Запаси води поповнюємо в місцевих жителів. Після гарної вечері серед ночі до нас зненацька вибігає - зі сторони ставу - на гору чоловік. Аж задихався. Питає, хто ми, і чи ловимо тут рибу. Ще розпитує, чи взагалі любителі порибалити. Кажемо - ні, просто подорожуємо. Розповідає, що ловити тут рибу заборонено, але вони з кумом вирішили таки спробувати вдачу.  Одним словом, розігріваються, чим Бог послав, і чекають на рибу. "Думали, що ви - охорона" - каже. Обіцяє принести щось, якщо зловлять, і так же раптово зникає.

Кажуть, стави - в оренді, як і багато землі тут.

IMGP6838

IMGP6838
IMGP6838
IMGP6838
IMGP6838
IMGP6838

Вранці ще маємо надію поплескатися у воді, але, помітивши дуже підозрілі зелені розводи біля берегів, вирішуємо не випробовувати долі.

Ідемо на Головківку. Довкола - розкішні краєвиди. Врешті, проходимо повз "маєток"з вітряками  одного з обласних магнатів. Кажуть - депутат обласної ради.

Після спілкування із робітниками, які будують тут монастир, вирушаємо на Семидубову гору. По дорозі нарешті знаходимо шовковицю, про яку цілий час марив товариш Василь. Виявляється, в неформальних "довідниках" про Холодний Яр пишуть, що шовковиця - ледь не символ Холодного Яру, яка повсюдно тут росте.

Тому, нарешті вперше зустрівши цю ягоду на "уже "диких" садах, робимо перепочинок і набиваємо шлунок та душу смачною шовковицею, якої тут справді багато.

Через просторі поля йдемо, орієнтуючись на осокори, шукаючи ще одного джерела. Звісно, спершу заходимо не з того боку. Ліземо крізь колючі кущі-чагарники. Із співчуттям дивлюся на подертий каремат. Зрештою, розвертаюся і таки знаходжу "правильний" шлях і дуже простий вихід до жаданої води. Смачна. Напиваємося вдосталь і рушаємо в пошуках праху Богдана. Може, й скарбів. На Семидубову гору.

Ось вони. Покручені вали-кургани. Спереду розкинулися довколишні села. Під ногами можуть лежати останки батька Хмеля та його скарбів. Довго стоїмо і роздивляємося небокрай. Тут так кортить заволати в ці широкі простори. 

Після подібного "вербального" єднання з довколишніх сіл раптово відгукуються собаки.

Відтак - дорога на "Живун" і Отаманський парк. Десь тут, по ідеї, і ростуть ті унікальні "гірські" складчасті підсніжники. Але не пора.

Йдемо до джерела. Після "цивілізаційного" втручання вода ледь-ледь пробивається з-під бетону. Доводиться десятки хвилин вичікувати, поки люди наберуть в свою посудини. Приїжджають машинами навіть з інших областей.

Ось і тепер десь з півгодини чекаємо. Але воно того вартує. Вода і енергетика довкола - просто чудо.

Ось приїжджає машиною наступний спраглий. Виявляється він вкотре став учасником місцевого чуда. На під'їзді до джерела на одному з лісних підйомів відбувається таке собі диво. Машину - із вимкненим двигуном - піднімає нагору. Виявляється, цей чоловік уже не перший раз розважається подібним чином. Правда, каже, що довго так не можна робити, тому що після цього починає боліти голова.

Можливо, десь в тій точці близько до землі виходять ті сили та явища, які роблять воду "Живуна" цілющою?

Тут не тільки гранітний щит, але й радіоактивний радон та інші, можливо, більш таємничі впливи...А комарів тут - хоч греблю гати.

Стали наметом на узвишші над "Живуном". Відразу познайомились із отарою овець та колишнім черкасцем, який перекочував сюди, ближче до природи. Каже, що заробляє більше ніж середня зарплата в Черкасах. Вирощує всілякі овочі, фрукти. Його вівці тим часом, не моргнувши й оком, ходять навколо й обскубують листя та траву.

Вранці чоловік з дружиною на маленькому тракторці збирають з галявини сіно. Чуємо крики. Бачимо: жінка сидить за кермом трактора і їздить сюди-туди, не знаючи, як його спинити. Врешті, зупиняється...

Ідемо пішки на Медведівку. Музей закритий. Працівники - десь в Холодному Яру. Доведеться іншим разом заїхати...

Бувай, Холодний Яре. Заповідник - без землі.

Прикро, звісно. Але то - вже інша історія.

Виявляється, в заповідника - лише маленькі шматки землі тут. Кілька людей прагнуть своїми силами зберегти це унікальне місце. 

Натомість наліво-направо влада роздає землю в оренду і власність.

Далеко неоднозначно й те що, скажімо, територію Скіфського городища та інших історичних пам'яток віддали власникам Мотронинського монастиря, який колись був осередком Холодноярського руху, а тепер - обителлю для монахинь Московського патріархату, які не пустили на територію патріарха Філарета і досить гарно господарюють на цих унікальних гектарах. Вони ж не зобов'язані, зрештою, думати, які археологічні чи інші пам'ятки зберігаються в цій землі.

Хоч по закону, як би не шанували святих отців-матінок, це нібито землі історико-культурного призначення, які ні в оренду, ні у власність не мають передаватися.

З іншого боку, є таки надія, що рано чи пізно в Холодному Яру створять або великий повноцінний і нормально забезпечений заповідник, де фінансуватимуться наукові дослідження та археологічні розкопки. Або ж Національний природний парк, як того давно домагаються активісти багатьох громадських організацій.

 

Читайте також про Холодний Яр:

- Холодний Яр вабить своєю потужною енергетикою

- Мандри Черкащиною

Поділіться з друзями:
 
Більше на цю тему