Щастя це

Щастя - це ділитися світлом, любити. Поділіться зі світом своїм ЩАСТЯМ. Ставайте нашими героями і партнерами.

 

Зробіть світ щасливішим! Поділіться своїм щастям!


12 Лист 2018

Павло Коробчук. За маму, за тата, за нездійснені мрії, за дрібку щастя

Читайте більше в рубриці Притчі, саморозвиток, дайджест
 

За кілька годин він трощить всю установку, завдавши точні

удари за маму, за тата, за нездійснені мрії, за дрібку щастя.

 

Поміж снігів, які вкорочують не вік, а, що важливіше, — порухи,

серед темряви, в яку боїться зазирнути чорна зіниця відьми,

із самотнього гаража блимає свічка, там хтось замолює огріхи

свого життя, пробує стати вільним.

 

На світло з віконця сходяться безпритульні діти, тулиться хвоя,

усі стежать за ритуалами чоловіка, що зливається з ласицями:

він істерично лупить паличкáми по барабанах з вигуками «хто я?»,

думає, що він — лише кров, яку висмоктує з замозоленого пальця.

 

Стукає так, ніби робить прямий масаж свого серця через пластик,

ніби барабани — це операція на аорті, штучний клапан.

Смикає паличками, ніби виривається з-за ґрат, покидає пастку.

І якщо він зупиниться, то зупиниться все. І крапка.

 

За кілька годин він трощить всю установку, завдавши точні

удари за маму, за тата, за нездійснені мрії, за дрібку щастя.

Виснажено витирає піт із чола, засинає головою в бас-бочці.

А серце, як розігрітий механізм, продовжує битись, тихо, нечасто.

 

Світанок лягає на темряву і на сніг, як розігріта праска.

Хлопчики повертаються у картонні прихистки, хвоя — в колючки.

У одному з малят віднині також пульсує цей ритм, ніби підказка.

Його обличчя освітлене свічкою, від ґрат в нього є тепер ключик.

Павло Коробчук

 

Читайте також: Катерина Бабкіна. Те, на що ти полюєш, світиться між долонями, але вислизає

Поділіться з друзями:
 
Більше на цю тему