Щастя це

Щастя - це ділитися світлом, любити. Поділіться зі світом своїм ЩАСТЯМ. Ставайте нашими героями і партнерами.

 

Зробіть світ щасливішим! Поділіться своїм щастям!

Вікторія Кобиляцька

Вікторія Кобиляцька

Багато пише. Вважає, що це заважає їй абстрагуватися, але допомагає жити.

Покурити кальян, покататися на роликах або на самокаті, навчитися танцювати сальсу та споглядати чудові краєвиди на даху – все це можна зробити… на роботі.

Сьогодні робота й офіси поступово втрачають риси занудно-бюрократичної установи із начальниками, які реалізуються приниженням підлеглих.

Офіси поступово перетворюються в дуже творчу й стильну лабораторію, де продуктивність праці й вмотивованість працівників набагато вищі. Не кажучи вже про доброзичливу дружню атмосферу.

Відомий черкаський кобзар Микола Пушкар розповів НародUA про те, що його бабця півстоліття тому передбачила крах радянської системи. За його словами, почалося все з того, що родина Пушкарів не визнавала колгоспного ладу, тому отримала прізвисько «кляті одноосібники».

Уже деякий час триває суд над черкащанином, якого звинувачують в розбещенні шестирічної дівчинки. Власне, вони жили тривалий час разом: чоловік, жінка та її дочка.

Історія почалася в липні 2011 року, коли чоловік не лише вкотре жорстоко побив дитину (це він регулярно робив і з її матір’ю), але й здійснював садистські «маніпуляції» з її статевими органами.

Справи розбещення неповнолітніх в Україні хоч і не стосуються скандальних «вершків» політикуму, приватного чи ділового життя олігархів або ж державних таємниць, але є не менш резонансними і важливими для розвитку суспільства.

Такі факти, як і їх безкарність, роблять зріз так званого «розвитку громадянського суспільства», корумпованості правоохоронців, судів і по суті виявляють слабкі місця й структури, яким реформа, так би мовити, тільки сниться.

Вівторок, 06 грудень 2011 18:25

Альтернатива для садомазо

«У мене сьогодні був секс із іншим мужчиною!», - це перша адекватна  і неймовірно світла фраза, яку мені сказала Наталка за ці півроку. І я щиро за неї зраділа. Думаєте, я перебільшую? Нічого подібного.

«Ми їдемо брати Берлін», - так говорили чи не всі українські журналісти, яким того дня пощастило побувати у столиці Німеччини. Варто відразу зазначити, що Берлін ми не «взяли», а от одного «бійця» ледве не втратили. А ще – дізналися як воно – голосувати ногами, який вигляд має пам’ятник спаленим книгам… Утім, не буду забігати наперед – усьому свій час.

«ПочатокПопередня131132133134135136НаступнаКінець»
Сторінка 136 з 136