Щастя це

Щастя - це ділитися світлом, любити. Поділіться зі світом своїм ЩАСТЯМ. Ставайте нашими героями і партнерами.

 

Зробіть світ щасливішим! Поділіться своїм щастям!

Вікторія Кобиляцька

Вікторія Кобиляцька

Багато пише. Вважає, що це заважає їй абстрагуватися, але допомагає жити.

Середа, 07 листопад 2018 23:33

Піднятися, щоб спуститися

Чому дітлахи так люблять спускатися з гірки? Летиш собі вниз, а потім – беркиць! Добряче стукаєшся дупою, обтрушуєшся і знову біжиш, щоб піднятися вгору й спуститися вниз. Таке собі своєрідне тренування перед дорослим життям із його злетами й падіннями?..
 
У часи мого «першокласного» дитинства гірка була тільки на шкільному подвір’ї, одна на все село. Височенна, як тоді здавалося. Страшнюча й небезпечна, вона відлякувала своїми кривими залізними боками, врізалася в долоні холодним лоскотом. До того ж, там завжди тупцяв натовп охочих спускатися. А я не любила натовпів. Тому стояла осторонь і спостерігала. А потім, уже після уроків, коли всі розбігалися хто куди, приходила на гірку. Підіймалася слизькими сходинками у височінь, вмощувалася і… довго сиділа, дивлячись униз. Боялася відірватися і шугонути. Зважувала всі «за» і «проти». Словом, забагато думала, як для шестирічки. Зрештою, поборола себе й підкорила цього «монстра» – після низки таких медитативних тренувань почала спускатися разом із іншими…
 
PicsArt 1541625730271
 
Була нещодавно на малій Батьківщині, ходила на шкільне подвір’я. Та гірка досі там стоїть – добряче покоцана часом і дітьми, сумна й згорблена. Ми стримано «привіталися». Не дуже приємно зустрічати когось, хто знає про твої страхи більше, ніж ти сама.

 
 
Фото: fee.org

"Це неабияка радість – шукати нові рецепти, відкривати нові смаки, поєднання, частувати своїх рідних смаколиками, вкладаючи любов у кожну страву", – вважає Олена Дем'янчук – героїня Щастя на НародUA.

Понеділок, 13 лютий 2017 05:00

Годі засуджувати!

Ви серйозно? От справді, мені просто цікаво: всі оці сотні гнівних коментарів у соцмережах — це не жарт? Тобто, ви справді так думаєте?..

П’ятниця, 17 лютий 2017 06:00

Сходити до вітру без скандалу

Що як, не дай Боже, держсекретарка захоче сходити до вітру? Комусь же доведеться червоніти і пояснювати високопоставленій американці, чому поблизу лише пісуари!

Понеділок, 27 лютий 2017 04:50

#CrimeaIsUkraine: Бахчисарай, Чуфут-Кале

Коли я думаю про Чуфут-Кале, то завжди згадую розповідь одного товариша про те, як він остаточно вирішив, що потрібно розлучитися із дружиною. Вони приїхали на автівці в Бахчисарай, і коли зупинилися біля підніжжя Чуфут-Кале, то жінка сказала, що не хоче підніматися. Мовляв, втомилася, тому краще почекає в авто. І хоча відтоді минуло чимало часу, обуренню досі немає меж: «Уявляєш, так і сказала! І не пішла зі мною! Вона так і не побачила Чуфут-Кале!».

Неділя, 15 листопад 2015 21:53

Пора весіль

Тоді тітці Любці зламали ребро. Її посадили в візочок і везли селом, співаючи пісень і всіляко потішаючись. А потім доїхали до котрогось дворища, де тільки споруджували хату. Там нещодавно була толока - довкола лежало чимало саману, а неподалік - глиняний заміс. Глина впереміж із соломою загрозливо зяяли своїми болотяними очицями. Саме туди весела юрба покотила візочок, і вже за мить тітка Любка опинилася у багнюці. Далі її почали нещадно обмащувати глиною під регіт та якісь примовляння. Вийшла тітка з цього гармидеру без жодного живого місця на тілі, уся в болоті, а як виявилося згодом - ще й у синцях і з переломом. Але на подібні речі не особливо зважали.

Четвер, 16 липень 2015 12:45

Як я була манкуртом

Не люблю музеїв, де всі охочі роздивляються начиння, до якого можна застосувати слово "етно". Усі ці прядки, макітри, рогачі, вишиті сорочки, пожовклі фотографії миттєво вводять мене у пригнічений стан. Творці подібних музеїв завжди наголошують, що вони "зберігають пам’ять". Мовляв, українці мусять прийти, побачити і доторкнутися до історії, дізнатися, яким чином їхні прабабці пекли хліб, у що вбиралися, з якого посуду їли...

П’ятниця, 16 січень 2015 07:18

Марія Берлінська. І одна у полі воїн

Студентка магістратури Національного університету "Києво-Могилянська академія" Марія Берлінська ось уже більше чотирьох місяців воює на передовій у Луганській області. На зимові свята вона на кілька днів приїздила до Києва і встигла взяти участь у дискусії про становище жінок в Україні через рік після Майдану, яку організувала "Жіноча сотня імені Ольги Кобилянської".

Якщо дуже захотіти, можна реалізувати будь-який, навіть найнереальніший на перший погляд задум. Було б бажання і завзяття. Не виходить? Тоді може бути лише одне пояснення - це тому, що погано хотіли.

Вівторок, 29 квітень 2014 18:35

Шкарпетки Доріана Грея

Ноги – дуже інтимна частина тіла. Недаремно ж жінки неабиякого значення надають коротеньким спідничками і сукенкам, панчохам і всіляким туфлям-босоніжкам на обцасах. А ще – шкарпеткам. Бо куди ж без них? Шовкові, капронові, бавовняні, у квіточку чи смужечку, зі зворушливим поділом для пальців, як у рукавичок... І нехай вони мають не такий звабливий вигляд, як панчохи в сіточку, проте на них покладається чи не найпочесніша місія – ховати від сторонніх очей пальчики і п’ятку, збуджуючи таким чином чиюсь фантазію.

«ПочатокПопередня12345678910НаступнаКінець»
Сторінка 1 з 136