Щастя це

Щастя - це ділитися світлом, любити. Поділіться зі світом своїм ЩАСТЯМ. Ставайте нашими героями і партнерами.

 

Зробіть світ щасливішим! Поділіться своїм щастям!


05 Груд 2014

Експеримент: померзни сам – зігрій солдата!

Читайте більше в рубриці Фоторепортаж
 

«Українські військові до кінця не забезпечені теплими речами», – про таку проблему повідомив міністр оборони Степан Полторак в ефірі Першого національного. Люди вже "втомилися" давати кошти на армію... Саме відсутність коштів на зимовий одяг і спровокувала появу акції "Зігрій солдата", у якій вирішили взяти участь і ми.

Через недовіру українців до волонтерів доводиться привертати увагу українців чимось незвичним чи екстремальним.

«Останні події дійсно продемонстрували, що є такий прошарок населення, який використовує кошти, зібрані волонтерами, на власні потреби. Звісно, це викликає недовіру у пересічного громадянина, який щодня читає про це в газеті чи дивиться по телевізору. А коли людина бачить, що на вулиці в такий холод стоять дівчата, яким просто не може бути не холодно, то вона розуміє, що це точно не шахраї. Це пробуджує віру в людей», – говорить психолог Олег Топчій.

Так вчинили волонтери, наочно демонструючи умови життя військових. Акції «Зігрій солдата» відбулись майже у всіх великих містах країни. Ми сподівалися, що в Черкасах захід також приверне увагу і нам вдасться зібрати кошти на теплий одяг. І вирішили це перевірити.

 

uytyjre

jyujrjh

jnytjdehed

tyrthe

 

А чим Черкаси гірші?

Ідея провести акцію виникає буквально за півгодини. О п'ятій ранку прибуваю в Черкаси з Тернополя і починаю гортати стрічку новин. На екрані комп'ютера виникають повідомлення про збір активістами коштів на теплі речі солдатам. Увагу привертає відео, де три жінки йдуть з плакатами по снігу в літньому одязі. Акція називається – «Зігрій солдата». І почався цей «холодний» волонтерський рух з того ж самого Тернополя.

В очі впадають цифри: Полтава – 700 грн за дві години, Южне – 1500 грн за 20 хвилин, Львів – 2500 грн за дві години, Тернопіль – 15 тис грн... І тут у мене виникає думка: «А чим Черкаси гірші?»

Єдине, що бентежить, - це те, що в інших містах такі акції проходили в листопаді, а сьогодні на моєму робочому столі стоїть дата друге грудня. А на вулиці температура – - 5 градусів.

Поширюю інформацію в соціальних мережах, мовляв, народ, приходьте, "погеройствуєм". Реакції - нуль. Звісно: ранок, будній день... Нормальні люди на роботі сидять, а не в соцмережах. Думаю: «Ну проведемо удвох з подругою, хоч увагу привернемо до «подвигу» та грошей назбираємо».

Аж тут пише знайомий, адміністратор пабліку «Справжні Черкаси», хоче поширити в своїй групі, дає мої контакти і закликає людей. У нашому полку стає на одну дівчину більше.

Нашвидкуруч малюю плакати: «Холодно? А як хлопцям на передовій?». Їду в молодіжний ресурсний центр і зустрічаю перших людей, які з теплими усмішками хвалять нас і обіцяють напоїти чаєм після акції.

Аж тут виникає ще одна проблема: ніякі адекватні батьки не дозволять дітям в мороз без шапок-курточок-рукавичок ходити по вулиці в таку погоду. Нас - троє дівчат: я, Оксанка і Катерина. Ясна річ, мам своїх ніхто не попереджав. І ось вона, проблема тисячоліття: мама Оксани працює в центрі, прямо біля місця проведення акції. Повз її офісу з великими вікнами особливо «голим» не погуляєш. Але нам щастить, бо виявляється, що мама не прийшла сьогодні на роботу.

Мій телефон періодично «співає» від дзвінків невідомих номерів. Журналісти з черкаських і всеукраїнських ЗМІ телефонують запитати, чи буде акція і де нас чекати. Так стає зрозуміло, що від мам наших ми це вже не приховаємо.

 

«Ви б луччє самі туди поїхали, їх зігріли»

Одягаємо «костюми» і йдемо на вулицю. Перші здивовані погляди людей. Три дівчини з плакатами в руках і одна зі скринькою для грошей. Я дивлюсь на реакцію людей і викрикую «Зігрійте солдата!», тому не звертаю увагу на те, чи наповнюється скринька грошима. Деякі відверто ігнорують і проходять мимо. Чесно кажучи, таких людей багато.

– Нехай вони мені спочатку пенсію повернуть! – говорить нам якась бабуся з натовпу.

Але ми так і не зрозуміли, хто у неї ту пенсію відібрав, бо вона швидко від нас утекла. Сивий чоловік, наближаючись, починає знімати курточку і пропонує нас зігріти. Ми просимо замість нас – зігріти солдатів у окопах. Він дає 40 грн, жартує з нами і йде далі. Цей чоловік – депутат черкаської обласної ради.

«Сильна» стать проймається жалем до нас і на вулиці часто звучить: «Дівчата, вам же ще дітей народжувати, не мерзніть тут!». Вони кидають в скриньку хто 100 гривень, хто 200 гривень. Люди похилого віку кидають по гривні-дві: «Хоч чимось допоможу».

 

Аж тут з «Сільпо» виходять чоловіки в спортивних костюмах.

– Ги ги, дівчата, ви б луччє туди поїхали і самі їх зігріли. Більше б користі було б.

В діалог з ними вступати немає бажання. Вони кидають ще декілька вульгарних жартів і йдуть своєю дорогою.

 

Жінка в шубі грошей на наші заклики не дає, мовляв, «я і так туди все, що можу передаю». Бачу біля Будинку торгівлі трьох дядечків, виглядають вони забезпеченими людьми і моя жіноча інтуїція так і підказує мені, що вони хочуть стати нашими меценатами. «Я сам туди скоро їду», – шукає відмовки один з них. І тут я починаю сумніватися у своїй інтуїції, але інші хлопці дістають гаманці і я заспокоююсь.

Минає вже 30 хвилин і нас починають заганяти в приміщення. А так не хочеться йти. Організм на адреналіні, ми на емоціях, холоду майже не відчуваємо, так само як і рук, що несуть плакати.

 

Заходимо в приміщення, і перше, що хочеться зробити – перерахувати кошти. Учотирьох стаємо над столом і розкладаємо купюри по номіналу. Інтрига затягується. 100, 200, 300... все в купі виходить 611 грн і 45 копійок. Смішно, що хтось кидав ще й монети. З почуттям гордості сідаємо грітися.

 

Що ж, черкасці не розчарували. Хоча багато людей намагалися продемонструвати своїм виглядом «непричетність» до подій у країні, багато хто не залишився байдужим. Жителі нашого міста відгукнулися на прохання зігріти хлопців на передовій і давали, хто скільки міг.

Кажуть, на 600 грн можна купити два набори термобілизни. Хоча не нам далі розпоряджатися цими коштами. Ми віддали усе зібране в Центр допомоги армії, і, сподіваюся, не лише порадували в цей день перехожих, а й зігріли декількох вояк.

 

Яна Проценко

 

Фото надані автором

Поділіться з друзями:
 
Більше на цю тему