Щастя це

Щастя - це ділитися світлом, любити. Поділіться зі світом своїм ЩАСТЯМ. Ставайте нашими героями і партнерами.

 

Зробіть світ щасливішим! Поділіться своїм щастям!


24 Черв 2014

Східний щоденник (Сватове - Старобільськ - Щастя - Луганськ - Слов'янськ)

Читайте більше в рубриці Фоторепортаж
 

Черкаський "Православний Автомайдан" знову "мандрував" Сходом України, точніше, ніс у "гарячі точки", де точиться війна нового покоління, як матеріальну допомогу українським військовим, так і Слово Боже і Дух Святий. Сватове, Старобільськ, Щастя, Луганськ, Слов'янськ... Це ті місця нового "фронту", де побували священики на чолі з митрополитом Черкаським та Чигиринським УПЦ Київського Патріархату Іоаном та інші волонтери.

Преамбула

Кожна волонтерська поїздка вимагає серйозної підготовки, тривалість якої в кілька разів перевищує саму поїздку: з'ясовуємо що привезти в ту чи іншу частину, як можемо доїхати, шукаємо провідників у важкодоступні місця, ну і, природно, робимо закупівлі, приймаємо від населення та меценатів продукти, предмети побуту воїнів та ін, пакуємо, завантажуємо, і ... поїхали. З урахуванням специфіки нашого статусу, безумовно, всі наші дії здійснюються з благословення та за участю Владики Іоана - митрополита Черкаського і Чигиринського Української Православної Церкви Київського Патріархату.

 

Поїхали

Виїхали ми, «Православний автомайдан», з Черкас колоною з восьми автомобілів (в основному - мікробуси) після обіду 18 червня, щоб переночувати в Харкові і «з самого рання» виїхати на Сватове Луганської області. У Харкові до нас приєднався з дев'ятим автомобілем мій друг - Володимир Інжир. Всього в колоні по два авто з Корсунь-Шевченківського та Золотоноші, одне - з Чигирина, одне - з Харкова і три - з Черкас. Взагалі, мені більше подобається назва «Православна Служба Тилу». По-перше, «Православна», по-друге - «Служба», і, по-третє, «Служба Тилу». Це точна дефініція.

 

00010001 copy

00580058

Наш Православний Автомайдан

 

Після телефонного дзвінка командиру черкаського підрозділу міліціонерів, спрямованих в Сватове Луганської області, з'ясували, що після нічної бойової тривоги наші міліціонери тільки вранці лягли спати, і домовилися про зустріч після обіду.

Нас чекали також хлопці з батальйону «Айдар», які й запропонували зустріти нас в Сватове і супроводити в свої розташування.

 

00020002

Нас чекали хлопці з батальйону «Айдар»

00030003 copy

 

На під'їзді до Сватове нас зустріли автоматні черги. Виявилося - відпрацювання «зеленки» після нічної тривоги ... Ну а в Сватове - вже все «серйозно»: на контрольних точках в бойовій готовності нацгвардійці. "Айдаровці" зустріли. І провели... за кілька годин, з відвідуванням багатьох блок-постів - до околиць самого Луганська.

 

00040004 copy

Луганщина за Україну

00050005 copy

В дорозі

00060006 copy

Придорожні пейзажі


00270027

Слава Україні

00280028

З пісні слів не викинеш... Навіть під Луганськом

 

Блок-пости

Руху «цивільних авто» по трасі практично немає. Спасибі "айдарівцям": проводили. Основним нашим паролем було: «Священики їдуть на передову на молебень до воїнів».

На постах пропускали.

 

00070007 copy

 

І взагалі - ТУТ якось все по-іншому - по-братськи чи що. Бійці з БТРів махають руками, у відповідь - сигналимо, вітаємо їх. Ми зупинялися і прямо на постах роздавали блоки з цигарками, ковбасу, воду та ін.

 

00110011 copy

«Передачки»

 

Відразу обмовлюся (як у титрах до деякої «екстрім-реклами»): повторювати такі волонтерські вояжі на передові, як мінімум, не варто (без підготовки, певних навичок і деяких погоджень). Ми пройшли такий довгий шлях по «луганському коридору», безумовно, завдяки попереднім домовленостям, ретельній підготовці, певного досвіду в цій справі, ну і - благословення ... Цим хочу позначити важливість усіх волонтерських рухів (різного роду «Автомайдани» дуже чекають на передових!) , але самодіяльність тут недоречна. Є певні ризики, і недотримання певних заходів безпеки і правил поведінки по суті у військових умовах можуть привести до негативних результатів (у тому числі - нашкодити волонтерському руху як такому).

 

00090009 copy

В дорозі

00100010 copy

Старобільський район

00120012 copy

00130013 copy

Інвентаризуємо

00140014 copy

ДАІ відсутня, кожен паркується, як може

00150015 copy

Без коментарів

 

Так і дісталися до передової... Луганськ видно неозброєним оком: до в'їзду в місто тільки спуститися з висоти і піднятися.

Дуже оперативно вивантажуємо воду та продукти харчування для бійців «першого луганського блок-посту» прямо над дорогою, і приступаємо до головного...

 

00180018 copy

Розвантаження при дорозі на передовій

00220022

00380038

 

Молебень за Україну

Напевно, це реально треба було бачити і чути: п'ять священиків (до нас приєднався і капелан підрозділу отець Ігор з Ужгорода), на чолі з митрополитом Іоаном, стають прямо посеред дороги на найвищій точці «висотки» і проводять молебень за Україну. (До верхівки «не нашої висотки» - не більше кілометра. Все, що відбувається, видно «нашим опонентам» просто як «на долоні». У прямому сенсі - навіть «неозброєним оком»).

 


00210021

Молебень перед Луганськом

 

Боже великий, єдиний,

Нам Україну храни,

Волі и світу промінням

Ти її осіни.

 

Світлом Христової правди

Нас, дітей, просвіти,

В чистій любові до краю

Ти нас, Боже, зрости.

 

Молимо, Боже єдиний,

Нам Україну храни,

Всі свої ласки, щедроти

Ти на люд наш зверни...

 

Антон і бінокль

Командир першого Луганського блок-посту, який спершу просив нас «провести все вкрай оперативно», після Молебню підвів до нас хлопчини і попросив: «Освятіть хлопчину... Сирота...».

Владика освятив і благословив.

 

00160016 copy

Антон

 

Хлопчина виявився дуже милим... Про щось намагався заговорити то з одним, то з іншим з нашого «Автомайдану». До Тані - репортера з «Росі» - звернувся із зворушливо-благальним: «Тьотя: а можете купити мені бінокль.? ..» Таня направила до мене. Звичайно, пообіцяв. Обов'язково куплю і привезу ... Залишив свій номер телефону.

Вчора, коли ми вже повертались в Черкаси, з «одного джерела» передзвонили Владиці і «повідомили сумну новину»: «Антон, який запам'ятався всім нам, - загинув ...». Таня в сльози...

 

Але, на щастя, наш Антон не загинув... Сьогодні Антон вже передзвонював: питав за бінокль і просив «рацію» ... «Яку?», «Та я в них не розбираюся, але нам потрібна рація ...». (Це я так - штрихи до портрета бійців «української армії» - яких то «хунтою», то «агресорами» обзивають опоненти).

 

Ось такі хлопчини стоять на передовій, захищають Україну і цінності «революції гідності»... Бачило б їх наше керівництво, яке деколи проводить т.зв. АТО в стилі: «Наступаємо - відступаємо, беремо висотку - здаємо висотку». Так і хочеться їм сказати: «Антон - це теж Україна! Бережіть і його!».

 

Так, це війна... Ширма «АТО», можливо, і була б доречна в «передвиборчий період». Але зараз потрібно «грати за своїми правилами» і називати все своїми іменами...

 

Трофеї

На першому луганському блок-посту цивілдьного транспорту немає, а трофеї - є: вантажимо в причіп розвантаженого на передовій синього мікробуса трофейний міномет з супроводжуючим мінометником і доставляємо трохи глибше «в тил». З усією повагою до ДАІ - «порушуємо», і щиросердно зізнаємося ...

 

00170017 copy

Перевозимо трофеї

 

На зовсім недавно швидкісній трасі - суцільні воронки від розривів мін.

 

00240024

 

До речі, нашим транспортом ще не один раз в ці дні «Православного автомайдану» користувалися наші військові «для оперативного внутрішнього перекидання»... (Тут - хоч з гумором, але що було - те було.)

 

00360036

00390039

 

Друга лінія

На другій лінії командир попросив ліхтарі-прожектори: вивантажуємо чотири штуки: класна річ - б'є, мабуть, на кілометр.

 

Про ліхтарі

Коли ми вже практично укомплектувались до виїзду, я передзвонюю з «контрольним дзвінком» командиру одного підрозділу. Мовляв, що Вам ще треба? Ну він і замовив «ліхтарі прожекторного типу». Я в той момент про такі і не чув. Ну і головне: завтра їхати, а грошей на закупівлю вже просто нема.

Але, видно, добру справу робимо, і допомога приходить зовсім несподівано: через півгодини після дзвінка й замовлення ліхтарів виходжу з офісу і зустрічаю знайомого, який звертається зі своєю проблемою. Я відповідаю, мовляв, вибач, потерпи до понеділка, їду. Знайомий поцікавився: "Куди?" І, дізнавшись про мету моєї «відпустки», моментально видає: «Чим я можу допомогти?», «Очевидно - ліхтарями». Їдемо в «Епіцентр», і товариш викладає відразу 5000 гривень на ліхтарі. Спасибі директору «Епіцентру»: дав знижку в 12% «на добру справу». Ще докупили. Поки розмовляли мій товариш зідзвонився зі ще одним: мовляв, «знайшов того, хто допомагає реально армії». Через півгодини товариш привіз ще сигарети для воїнів (на 10 000 гривень).

Ось так і живемо: думаємо про благо, і приходить благо... Практично «нізвідки».

Ліхтарями ми радували ще не один підрозділ (один взвод розвідників повністю забезпечив маленькими «кишеньковими» ліхтариками). Але реально тут розійшлося б і в 10 разів більше ліхтарів і ліхтариків.

 

Бонусом другої лінії йде згущене молоко, тушонка, вода, чай ...

Молимося ... Йдуть бійці на «освячення і благословення».

 

00230023

 

Ось як буває в цивільному житті: знає людина, що «колись» батьки його хрестили і особливо не піклувалася про свій «православний статус»... А тут – війна. Один за іншим звертаються до Владики: «А можна мені хрестик і іконку у нагрудну кишеню?».

Можна... І потрібно... До кінця другого дня у нас таки закінчилися хрестики, не всім вистачило і іконок (як правило - з 90-м псалмом). Воїни особливо часто просять іконку Георгія Побідоносця. Але ми Там не востаннє: доставимо...

 

Неговіркі мотострілки

На одному з етапів нашого повернення з передової нас досить прохолодно зустріли «мотострілки»: «Категорично не знімати! Що за священики?»

З «категорично не знімати» все ясно: саме їх побратими загинули під Волновахою.

А зі священиками все «налагодилося», коли дізналися, що наші священики з Київського Патріархату. Днями неподалік затримали батюшку з Московського Патріархату. Його автомобіль був переповнений зброєю для «сепараторів»...

Тут ми затрималися надовго. Навіть знімати дозволили. Славні хлопці...

 

00250025

Розговорилися

 

0040004000410041

 

«Айдар»

«Айдар» - це окрема розмова. Окремий і сильний біль...

Біль і від втрат...

Коли ми під'їхали, підвезли труну з тілом побратима...

Три автоматних залпи...

Вічна пам'ять...

 

Біль і від того, як до них ставиться військове керівництво: два місяці не давали зброї. Зараз дали на 125 осіб (тільки!). А реально - хлопці воюють, та ще й як...

Але, як сказав один, «Я тут, але по всім документам «мене тут немає»...

Гинуть хлопці на війні, як в якійсь автомобільної аварії... У них теж свої сім'ї, свій рід... Вони повинні знати і шанувати своїх героїв...

У бійця «Айдара», керівника Старобільської самооборони, практично не було «цензурних слів», щоб описати все, що відбувається з організаційними діями на цій війні.

Якщо «перекласти» один з ключових його посилів, то це дуже образливе (дуже м'яко кажучи) ставлення влади до луганського ополчення «за Україну» - батальйону «Айдар»: ні статусу, ні зброї, ні поваги. Хлопці відбирають зброю для себе в боях із сепаратистами.

Беремо висоту, потім команда - відступаємо і закріплюємося на початковій позиції, потім знову беремо - знову відступаємо по команді і закріплюємся. Ні! Так довго не буде. Закінчимо тут - йдемо на Київ!

 

Це він ще не знав про команду головнокомандувача про тижневу «паузу» - часовий подарунок «сепараторам» на зміцнення позицій...

Хлопець теж взяв мій телефон: просив «куди треба» розповісти про їхні проблеми... Спробуємо.

Наш Свято-Троїцький Собор взяв шефство над «Айдаром». Допоможемо...

 

Про комбатів

В основному, я просто захоплююся нашими комбатами та іншими офіцерами середньої та молодшої ланки.

Але є й інші.

Бійці одного підрозділу розповіли про свого комбата.

Приходить до них (замурзаних із землянок) весь з голочки, дивиться, щоб на туфельки і порошинка не потрапила... Розвід провів, в бій направив, а самого і близько немає. Видав пацанам по «два магазина» на бій (+ два ящики на підрозділ у резерві), і все, а проти них розстрілюють арсенал «з камаз патронів: от і витягли «п'ятки в ниточки» і «пихкаєм» по черзі одиночними у відповідь...»

«Кому війна, а кому мати рідна». Мовляв, «комбат через довіреного сержанта продає «місцевим» патрони плюс зброю, яку захоплюємо в бою… Воно ж не реєструється».

Я просто направлю написану ними записочку про комбата «по інстанціях» ... Кажуть - він «чийсь зять». Все можна... Знайома історія.

Тут ще є одна проблема: у нас виникає величезний ринок неконтрольованої зброї в руках «східних бригад» і ось таких «комбатів»... Так що це проблемка надовго...

 

Наші в Сватовому

Майже в сутінках повернулися з передової в Сватове - наш прикордонний райцентр на Луганщині. Тут вже два місяці несуть (по черзі) службу наші черкаські міліціонери.

Земляки - це завжди по-особливому.

Вивантажуємо все, що довезли. І тут ліхтарі-прожектори в пошані: вночі на блок-постах буде спокійніше... Проводимо молебень і «освячення» на блок-посту і їдемо в розташування. Молимося, освячуємо і передаємо листи від черкаських діточок: дуже сильна річ - усміхнулися практично всі від «фронтових трикутничків».

 

00260026

00290029

00300030

Блок-пост

00310031

Освячення солі

00320032

Черкаські міліціонери

0033003300340034

00350035

Лист від школяра

 

Розговорилися з нашими «беркутівцями»: щось у них залишилося «недоз'ясоване» про Майдан... Владика, як завжди мудрий: «Ми ппройшли важкий період випробувань. Але виявилося, що попереду випробування ще важче. Будемо ж єдині - за Україну!».

Взагалі, з «беркутівцями» треба ще договорити: ми (наступного дня) молилися та освячували підрозділ міліції на «другій лінії» в Слов'янську: я бачив у деяких з них нашивки «Беркут». Хлопці поважають цей знак, але воюють за Україну.

Щось ще залишилося в цьому питанні про «Беркут»: чомусь вірю і сподіваюся, що розсмокчеться.

Ще одна тема «від міліціонерів»: виявляється (зі слів одного бійця), їм не дають статусу учасника бойових дій. Вони тут просто в «відрядженні».

Якщо це так, то «так» - неправильно. Вони реально на «лінії вогню», і не помітити, і не поважати це - неприпустимо.

 

Пізно вночі повертаємося «на постій» до Харкова.

І вранці наступного дня прямуємо в Ізюм.

 

«Провідник» і Київський Патріархат

Зізнаюся, я зобов'язався доставити на гору Карачун «передачу від рідних» для Льохи з Черкас, ну і закупив спеціально для підрозділу наших хлопців 23 комплекти камуфляжу. Безумовно, заготовив в мікробус та тушонку, і мед, і печиво, і вологі серветки, і ліхтарі-прожектори, і багато іншого.

На виїзді з Ізюма, у готелі «Сім Вітрів», знаходиться шикарний магазин оптики місцевого заводу: відмінний вибір біноклів. Купив для Льохи «десятку». (Те, що в той момент коли я під'їхав до магазину, в готелі перебувало вищий посадовець, залишимо без уваги, мене цікавив якісний бінокль).

Провідник, який повинен був провести до місця розташування наших бійців на Карачуні, запропонував організувати нам «зелений коридор» і показати по карті шлях прямування. Я пояснив, що не сам: їду зі священиками на молебень.

- Священик якого патріархату? (Поцікавився Поводник.)

- Київського. Митрополит Іоан.

- Свята справа. Тоді я сам поїду з Вами. (Олексію Молчанову, котрого провідник зобов'язався також провести на одну з точок на передовій, довелося трохи почекати, без образ).

 

«Горить на сонечку прапорець...»

«Зелений коридор» спрацював з запізненням хвилин на 10-15, не самих веселих в моєму житті. Коли під'їхали до «їжаків» в метрах сімдесят від блок-посту біля в'їзду на телевежу Слов'янська, розважливо зупинилися. Зі зв'язком були явні проблеми: з блок-посту пролунало декілька попереджувальних пострілів в повітря. Стоїмо. Коли пішли короткі черги по двох сторонах від автомобіля, зрозуміли, що «наш зелений коридор» запізнюється кардинально. Дзвонимо. Десантники для годиться дали ще пару черг біля габаритів... Коли один з бійців почав розглядати мене через оптичний приціл снайперської гвинтівки, я раптом дуже явно відчув, наскільки приємніше, коли на тебе дивляться в бінокль а не через вічко оптичного прицілу.

На виручку прийшов ПРАПОРЕЦЬ України, який майорів у мене на лобовому склі. Я розгорнув його на всю довжину (ох, якою маленькою вона мені здалася). Спрацювало: стрілянина припинилася. Було видно, що на посту говорять чи по рації, чи по телефону.

Через хвилину від блок-посту вийшов військовий і рукою подав команду нам рухатися...

Об'єкт «закритий». Але (вірю, що тільки завдяки присутності митрополита Іоана) командир дав добро на наш проїзд в розташування.

 

Відволічуся. Трохи про прапорці.

 

00370037

 

На одному з «переїздів» провідник попередив, що ми поїдемо по території, яка знаходиться «поза контролем» наших військових.

Дороги - доріжки - грунтовки - щебінки... Реально «закрити» Донбас нереально. Особливо влітку. По деяким полям і посадкам вже прокладені і можуть бути прокладені будь-які «напрямку руху», за якими пересуваються і біженці, і військові з обох сторін, і хто тільки побажає...

Бувають казуси і цікаві історії. Розповіли прикол «розвідвиходу» (дійсно, це якась «гібридна війна» незрозумілого типу). Пара наших бійців висунулася в «генделик» одного з таких «нічийних приграничних селищ». Туди ж підтяглася парочка «сепаратистів» в камуфляжі. Не буду описувати, як там все почалося, але продовжилося класично: сторони почали «бухати і за Україну, і за Донбас». У певний момент «наші» запропонували зайнятися справою: «поїхали в одне місце: там парочка убитих десантників лежить з повним боєкомплектом. Візьмемо зброю: ви продасте і поділитеся. Для «сепараторів» «бізнес-план» здався привабливим. Ну і заїхали з нашими на «прихований» наш блок-пост. Ось такий «бойовий розвідвихід»: і побухати, і бойове завдання виконати ...

Буває й гірше: на передовій в одному з розташувань просто на кількох деревах побачив прикріплене оголошення: «Обережно, Багіра!». Блондинка років 25-ти входить в довіру до бійців, ... (три крапки), але працює на сепаратистів. і для деяких бійців це закінчується трагічно...

 

Так от, їдемо якось по «такій території», і я бачу, що і зустрічні машини, і деякі «місцеві перехожі» ну дуже пильно «витріщаються» на нас. Один хлопець дивився-дивився і взяв мобільник кудись дзвонити...

І тут я розумію, що «цілком буденний ПРАПОРЕЦЬ УКРАЇНИ на моєму лобовому склі все ТУТ сприймають як виклик...

- Може, прибрати? (Звертаюся до провідника).

Він на секунду замислився. Але (МУЖИК!) через паузу і дуже серйозно резюмував:

- Ми на своїй землі. І прапор цієї землі - український...

У якийсь момент побачив, крізь піднятий стовп пилу від «грунтовки», що за нами мчить колона з чотирьох авто. Додав. Бачу - і вони додали. Швидкість 130 км/год. для ґрунтовки «незвичайна»... Не відстають. Навпаки. Один почав обганяти. Дев'ятка. У салоні - один молодий чоловік.

- Попереду ключова розвилка, - очевидно, здогадуючись про мої думки, сказав провідник.

У метрах п'ятсот від розвилки нас також на швидкості обійшли ще три автомобілі, і ..., не зменшуючи швидкості, пішли вліво...

- Від цієї розвилки до блок-посту «кадировців» - 3-4 км:. Їм їхати не больше двох хвилин, - голосом, зовсім не схожим на «електронний голос навігатора», без зайвих коментарів поінформував мене провідник.

До траси, яка контролюється нашими військами, залишалося кілометрів 15 «припосадочної ґрунтовки, яка переходить в «сільський аля-асфальт».

 

Прапорець гордо продовжував майоріти на тлі жовтіючого поля, що зливається на горизонті з надзвичайної краси блакиттю неба, прикрашеного орнаментом хитромудрих фігур купчастих хмар...

- Люблю Донбас, - очевидно, вирішивши розслабитися «в тему», щось пригадав Повідник.

- Я ніколи не думав, що ТУТ, біля Слов'янська, такі красиві пейзажі... З товаришем якось під'їхали купатися в дивовижному озері - річечці поблизу одного монастиря.

З підтекстом посміхнувшись, додав: "Московського Патріархату".

- Скупнулись. Вирішили зайти в монастир. Форма одягу - камуфляжі української армії (волонтерські, звичайно (це окрема розмова - в чому відмінність)). Входимо на подвір'я монастиря, а там - кубанські козачки... (Ну живуть вони, виявляється, тут.) Ми (треба зауважити, що хлопець росту з метр дев'яносто -«косий сажень у плечах») спокійно (зовні) входимо в монастир, купуємо свічки, читаємо молитву, ставимо свічки, і виходимо з монастиря повз «застиглих у глибокому мовчанні козачків»... Сіли і поїхали... Буває... Чудової краси цей край...

Не сперечаюсь. Я раніше асоціював Донбас з териконами. Тут по-іншому. Чарівно красиво, коли не чуєш вибухів. І, розглядаючи в бінокль білясті соляні гори Слов'янська, я подумав про освячену сіль, яку привіз з собою в «місто солі» для відновлення на цих землях миру і спокою...

 

Карачун

Розташування на телевежі Слов'янська освятили і святою водою, і освяченою сіллю. Вірю, Сила Святого Духа могутніша будь-якої вигаданої людством зброї. І спрямована вона на торжество Миру і Любові...

 

У розташуванні у складі батальйону Нацгвардії служить рідкісної душі людина - отець Макарій... У маленькій коморі він обладнав «капличку», де проводить щоденні богослужіння... Сподіваюся, за його молитвами наші хлопці збережуть свої життя і сприятимуть встановленню миру та спокою в регіоні ...

 

Точка - стратегічна. Слов'янськ - як на долоні ...

 

00420042

Вид з Карачун на Слов'янськ

00430043

Капличка в телевежі

00440044

Капличка в щитовій

00450045

Дуже симпатична Нацгвардія

00460046

Отець Макарій - капелан Нацгвардії

00470047

Нацгвардія на Карачуні

00480048

Приколи на Карачун

00490049

Обід

00500050

Карачунский ресторан «На висотці»

00510051

Девіз «Ніхто, крім нас»

 

«Сепаратисти» розуміють це. Тому «телевежа» для них - це Мета, і мінометна стрілянина вщухає рідко ...

У бінокль мені показують «напрямок» розташування мінометної точки бойовиків:

- Он там, за церковцею Московського Патріархату, - підказує мені, куди дивитися нацгвардієць.

- Ми не можемо туди стріляти. Ось нас і поливають з-під церкви ...

Дивлюся далі. Зруйнованого міста не бачу.

Так, є пару будівель (якщо не помиляюся, розташований «прямо біля гори» дитячий заклад і трохи далі (за червоним будинком) - дах одного гуртожитку (фото яких розтиражували практично всі видання), які ґрунтовно обстріляні.

- Так, валили по нас з цього даху, от і довелося «накрити точку», - пояснює боєць.

- По місту ми практично не стріляємо. Якщо є дані про позиції противника за межами скупчення людей, житлових масивів, тоді відкриваємо вогонь у відповідь.

 

Що я можу сказати? Що стріляти - це погано?

Та вкритий воронками Карачун говорить про інше.

- Можна я цей розтрощений міною харчовий бак візьму з собою, щоб показати наслідки обстрілу наших позицій?, - звертаюся до милої дівчини-кухаря.

- Що ви, він же числиться! - резонно, не бажаючи порушувати «звітність», відповідає дівчина.

 

Не сперечаюсь... Порядок повинен бути і на війні.

До речі, на відміну від дівчини, у «військових майстрів пера» з поняттям про порядок значно гірше, ніж у миловидного кухаря. Пацани демонстрували свої «контракти» і військові квитки, які ... практично не заповнені. Я вже не кажу про такі істотні умови «контрактів про службу», як дата підписання, хто підписант, тощо. Нічого цього немає. Коштують просто печтаки «без тата й мами»... Чим підтверджується участь нацгвардійців у бойовій операції - не зрозуміло.

Загалом, не буду нагнітати: хлопці копіюють свої документи - передають мені. Будемо розмовляти (у тому числі, через суд, якщо буде продовжуватися «непорозуміння») з військовими чиновниками.

 

Камуфляжі

Я віз натовські камуфляжі «під замовлення» нацгвардійців. Привіз стільки, скільки зміг дістати до виїзду - 23 комплекти (штани, куртки і кітеля). Але коли почали розвантажуватися, почали підходити і десантники: у них теж нестача камуфляжів. Дав і їм кілька штук. А далі почав записувати розміри хлопців: будемо збирати «під замовлення» камуфляжі і для нацгвардійців, і для десантників.

«По радіо» в той час, коли я видавав хлопцям камуфляжі, якраз виступав міністр оборони із заявою про те, що наші Збройні Сили повністю забезпечені камуфляжами.

- Це не камуфляжі, а дуже небезпечна для життя «імітація камуфляжу», - пояснив один боєць, а для наочності збігав в розташування за міноборонівським камуфляжем:

- Ось дивись: підпалюєм - і матеріал плавиться. Тобто повністю штучний. Тіло не дихає. А якщо в бою, не дай Бог, загоряння камуфляжу - ця «органічна суміш» прилипає до тіла...

 

Одним словом, наше (волонтерське) діло правильне... Будемо продовжувати одягати армію.

До речі, міністр зауважив ще один аспект, який ми почали «закривати» ще два місяці тому: «відсутність поставок білизни в армію для воїнів».

Ще в середині квітня, коли я готував свій перший виїзд «у війська», зідзвонюючись з командиром однієї частини із питанням: «Що привести?», командир зізнався: «Для резервістів немає білизни». Ось і поставляємо стратегічний товар – (вибачте) труси і шкарпетки. Ідуть на «Ура!".

Добре, що міністр вже знає. Може, до осені щось і піде. А поки купуємо і постачаємо.

 

До речі, що треба Армії.

Поговорив з однією, явно обізнаною у цій справі, людиною.

- У нас багато галасу про бронежилети і кевларові каски. Так. Потрібні. Але далеко не в першу чергу. Якщо воїн і його командири довели до того, що в бійця стріляють - це вже погано. Треба упереджувати атаки: передбачити, контролювати наміри і дії противника. Тут дуже важлива технічна розвідка. І надія, передусім, - на волонтерів. Тема номер 1 - тепловізори. Так - дорого. Але життя хлопців - дорожче. Їх (тепловізорів) потрібно ДУЖЕ БАГАТО і самих різних.

- А біноклі, ліхтарі-прожектори?

- Це № 2 для волонтерів. Біноклі, ліхтарі-прожектори потрібні для всіх блок-постів, точок, хлопців «в полях».

- А каліматори, планки Пікатіні?

- Потрібні, але не так багато, як іноді про це говорять: оптика для АКМ може допомогти снайперам в ближньому бою. Але перевантажувати АКМи оптикою не варто. В бою часто не до «прицілювання», автомати кидаються на землю, приціли когут пошкодитися... Тому оптика потрібна, але не більше ніж кожному 10-му бійцеві в підрозділі ...

Далі - індивідуальні аптечки, засоби зупинки крові. Вони у нас, здається, не ліцензовані. Але дуже потрібні. Доставляють виключно волонтери. У п'ятницю (20 червня) було дуже багато поранених (під Слов'янськом). Пішли ВСІ кровозгортаючі засоби ... Потрібні банальні таблетки від горла і головного болю (це так - побутова дрібниця). Бажано кожному бійцеві свою мініаптечку: джгут, знеболювальні, для зупинки крові, цитрамон-анальгін, активоване вугілля, таблетки і льодяники від кашлю, антибіотики.

Ну і побутові питання. Самі бачили, який побут у бійців. Банальні «спортивні килимки», мінінамети, засоби для бриття, вологі серветки і багато-багато іншого - все дуже треба. З продуктів харчування - раді всьому. Сьогодні актуальна вода.

 

Загалом - є місце для охочих допомогти армії і грошима, і продукцією. Нам не потрібні тендери з Антимонопольними Комітетами. Шукаємо оптимальні ціни в порівнянні ціна-якість. І доставляємо, вручаємо, священики - благословляють...

На Черкащині - контакт за телефонами Свято-Троїцького Собору Української Православної Церкви Київського патріархату. Продукти й речі звозять у Свято-Анатоліївську Церкву.

 

Військові медики

На «другій лінії» прибули до «військового госпіталю». Тут надають першу медичну допомогу, проводять операції.

300-х доставляють в Ізюм, Харків, Київ. У військових медиків все досить добре налагоджено.

На передовій медики теж несуть втрати. У день нашого приїзду загинув Андрій з медроти ... Провели з його побратимами молебень і заупокійну літію.

 

Зайшов в операційну: так, багато закривавлених перев'язувальних матеріалів, у спеціально відведеному місці для відпрацьованих засобів. Але... вразили дві речі: прямо над операційним столом - великий дитячий малюнок. І ікона Божої Матері .

 

00550055

Прифронтова операційна

0056005600570057

Червоний хрест в операційній і дитячий малюнок 

 

Ось так і підіймають поранених: майстерністю військових хірургів, санітарів, медсестер і фельдшерів, з Божою допомогою і підтримкою всього українського народу - в ім'я майбутнього наших дітей...

 

Медики - окрема «каста»: дуже милі хлопці. Інтелігентність в погляді і ніякого шансу для сліз і переживань від побаченого і пережитого...

Честь і хвала їм...

Коли виходили з госпіталю - нас перехопили хлопці з БТРа:

- А освятіть і нашого звіра!

Йдемо і «освячуємо» бійців, і, на щастя, не прийнятого Іраком шикарного БТРа.

- А чого їх Ірак забракував?

- Ми не знаємо. Апарат - супер. Нам подобається!

 

Від БТРовців підходимо до "беркутівців". Так-так. Багато міліціонерів у формі «Беркута». Але - за Украіну. Із вдячністю підходять до священика. Приймають «скроплення святою водою» і благословення.

 

Передова

Як описати? Передова є передова.

Стрільба не вщухає. Вже звикли. Проходимо в розташування нацгвардійців. Обходимо позиції, освячуємо. Співаємо «Спаси господи людей твоїх и благослови насліддя твоє. Перемогу побожному народу над супротивником подай, и Хрестом твоїм охороняй нас - оселю твою».

 

Автоматник, який вів безперервний вогонь, дає автомату відпочити.Молиться.

 

Звідкись з'являється фотокор з УНІАН, а потім і телевізійники з ICTV. Владика смиренно продовжує службу...

Підбігає «справжній комбат» десантників: «А пройдіть моїх синків освятіть, Владико».

 

00520052

Іконки на передову

0053005300540054

 

Йдемо з Владикою Іоаном і отцем Анатолієм на позиції десантників. Проводимо молебні від позиції до позиції. У якийсь момент телевізійникам і фотокору забороняють далі йти ... Але священиків проводять і на «закриту зону». Десантники просять хрестики, іконки, хтось підходить до Владики за благословенням, один сержант затримує Владику на більш тривалу бесіду: багато чого хоче з'ясувати для себе...

Все, як у фільмах про війну 70-річної давності: землянки, маленькі багаття з казанками, хтось на БТРі «голиться налисо»... Не вщухають автоматні черги, мінометна стрілянина...

Молимося...

Боже великий єдиний

Нашу країну храни...

 

Сутеніло.

Нас просять прискоритися: треба покинути зону до закриття «зеленого коридору».

 

Їдемо. Але ми ще повернемося...

Нашим воїнам дійсно потрібна наша допомога: і дитячими малюнками, і листами, і молебнями священиків, і харчуванням, і амуніцією, і ... нашим добрим словом та побажаннями Життя і Миру від усього українського народу.

 

Валерій Макєєв

22.06.2014

 

Фото надані Валерієм Макеєвим

Поділіться з друзями: