Щастя це

Щастя - це ділитися світлом, любити. Поділіться зі світом своїм ЩАСТЯМ. Ставайте нашими героями і партнерами.

 

Зробіть світ щасливішим! Поділіться своїм щастям!


27 Бер 2014

Народний краєзнавчий музей у Погибляку: від розквіту до занепаду

Читайте більше в рубриці Соціум
 

У Черкаській області, десь за 120 км від Черкас, є невелике село зі жменькою добрих і по-своєму щирих людей. Село з назвою Погибляк. Перша писемна згадка про цю місцевість відноситься до часів Коліївщини: «Гайдамаки на чолі з Грицьком Вовком ограбили село Погибляк і з великою здобиччю з синами і жонами переховувалися в лісі під Гутою Богуславською..». За словами істориків, у той час на Правобережній Україні було стихійне повстання селян проти польських магнатів. Згідно з переказами, поляки були розбиті вщент. Немало їх полягло на місці, де зараз лежить село Погибляк. З того часу цю землю стали називати «погиб лях». Згодом почали вживати сучасну назву. Втім, є й інші версії походження назви села... Але не хочу на цьому зупинятись, адже розповідатиму про інше…

У цьому ж таки селі, забутому Богом, є Народний краєзнавчий музей створення якого сягає 1955 року. Його шлях – від невеликої музейної кімнати в семирічній школі до Народного історичного краєзнавчого музею. Складається з двох коридорів на трьох кімнат. І якщо ви думаєте, що там виключно сільська тематика чи, як багато хто вважає, історія села, то ви помиляєтесь. 

 

 

sam 4697sam 4740

 

В музеї є й автентична хата середини XIX століття, грошові купюри часів Миколи II, Олександра III, Катерини I, панорама Великої Вітчизняної війни та інші експонати.  

Років так десять тому, коли я навчалась у школі, то багато часу проводила у цьому музеї. Засновник і на той час директор музею Олександр Олександрович Вдовиченко розповідав мені і моїм однокласникам про кожен наконечник чи монету, де їх було знайдено, ким і як реставровано. І знаєте, він так любив свою справу і так розповідав історичні моменти, що можна було слухати і слухати. Ми ходили туди і нам було цікаво. Говорять, що музеї - це нудно і не захоплююче для дітей. Ми ж чекали завершення уроків, щоб піти і пройтися знову по тих кімнатах.

Через багато років мені знову захотілось туди. Домовившись з власником, я, як і в дитинстві, ішла до цієї будівлі. Але мене вже не чекав красивий та доглянутий музей. Спочатку я дивувалась мертвими мухами на підлозі. Їх було так багато, що ніде ступити. Пізніше мене зустріли дві мертві мишки, які могли померти від "набридливих історій" про давні часи. Здавалось би, здивувати вже було нічим, та це був лише початок моєї екскурсії.

 

sam 4691

sam 4692

sam 4694

 

Я розумію, що музей знаходиться у будівлі, яка була зведена ще за радянських часів і цілком логічно, що протікає стеля чи розколюються стіни... Те, що на скло попадало багато шпаклівки, мене спершу дуже дивувало, та потім звикла і навіть не звертала уваги. Бо на що і справді потрібно було звертати увагу, це на те, що під густим шаром шпаклівки, пилу і скла… не всі монети. Мені пояснили, що музей був пограбований. Забрали монети часів Єлизавети Петрівни та Ганни Іванівни. На питання, чи знайшли і покарали грабіжників, мені відповіли сухо та лаконічно: «Зараз все вирішують гроші». Тобто, я так розумію, може будь-хто вдертися у музей, взяти те, що йому потрібно, а потім якщо будуть якісь проблеми – відкупитися...

Це село, як і багато інших, нічим не приваблює ні молодь, ні людей похилого віку. Всі, хто народжується тут, мріють виїхати у місто. Тут нема ні перспективи, ні подальшого розвитку.   І все, чим відрізнялись ми від інших – це музей, який є одним з перших в Черкаській області. Сьогодні мало того, що він ніяк не фінансується, його ще грабують односельці.

 

sam 4709

 

У залах брудно і безліч розбитого скла. Вишиті вручну сорочки та рушники покрились пліснявою та почорніли. Людина, яка «працює» у цьому закладі, отримує зарплатню у розмірі 280 гривень. Це мізерні кошти, я погоджуюсь, та ніхто ж не змушує сидіти у музеї весь час. За ці 280 гривень можна хоч раз у місяць протерти пил та помити підлогу. Але і цього тут давно не робили.

А колись зали були переповнені відвідувачами. Більш того, до нас на екскурсії приїжджали з Естонії (м. Талін), з Росії (м. Сєвєродвінськ, м. Самара) та  США. У нас були групи туристів із Закарпаття (смт. Хустщини), з міста Запоріжжя, Ірпіні та інших міст України. Слухали екскурсії представники громадських організацій (в тому числі голова громадської організації «Наш дім – Шевченків край» Фурман Василь, а також члени КВУ), журналісти, заступник командира батальйону МНС в Україні Олексій Хмура, представники благодійного медичного фонду академіка О. Шарікова і так далі. Але це не поверне той музей, яким він був колись.

 

sam 4722

 

Ще декілька років такого стану і ми вже ніколи не побачимо у цій будівлі картин художника І. Мухи, твори якого знають і закордоном, чи, скажімо, ряд експонатів, подарунків майстра  різьби по дереву М. О. Ткаченка. В етнографічному відділі є ще керамічні баньки, в яких носили воду у спеку, коромисло, ціп, серп, прилад для обробки прядива, ручне веретено й інші експонати. Дорогим для музею є й подарунок рукодільниці Г. М. Цвященко – вишитий портрет Т. Г. Шевченка.

Мені шкода, що у людей нема поваги до історії й культури.

 

 

 

Фото надані автором

Поділіться з друзями: