Щастя це

Щастя - це ділитися світлом, любити. Поділіться зі світом своїм ЩАСТЯМ. Ставайте нашими героями і партнерами.

 

Зробіть світ щасливішим! Поділіться своїм щастям!


09 Бер 2014

Порозуміння через Театр

Читайте більше в рубриці Соціум
 

Порозуміння. Здавалося б, така проста річ, яка зараз життєво необхідна Україні. У момент, коли країна намагається примирити різні групи й навіть регіони, необхідні нові форми для спілкування.

Ініціатива «Театр для діалогу», яку започаткували українські активісти, покликана через мову театру говорити сміливо про ті проблеми, із якими ми живемо понад три місяці. Ще до кривавих подій на Майдані відбулася серія тренінгів за методикою Театру Пригнічених у п’яти містах України – Києві, Львові, Донецьку, Чернігові й Чернівцях.

Навчання відбувалося під керівництвом семи міжнародних тренерів (так званих «джокерів») з Бельгії, США, Колумбії, Італії, Ірландії, Індії та інших країн.

Учасники цих театральних дійств («актори») – люди різного віку, різних професій. Як громадські активісти, так і пересічні громадяни. За допомогою різноманітних вправ актори намагалися в театральній формі розповісти про найбільш болючі соціальні та політичні питання України. Ключовою темою був Майдан. Та, що найголовніше, спільними зусиллями учасники шукали відповіді – як знайти порозуміння й розпочати діалог.

Театр Пригнічених – всесвітньо відома методика, яка тільки починає зароджуватися в Україні. Вона допомагає учасникам разом творити єдину картину реальності, яка буде правдивою для кожного. А коли люди бачать проблему з усіх боків – вони вже здатні її вирішити.

 

IMG 0834

 

Цей театр виник у 60-х роках минулого століття у Бразилії. Його засновник Августо Боал, перш за все, створював театр для обговорення політичних, а пізніше й соціально-економічних проблем, прав людини, класової, майнової чи іншої нерівності й дискримінації. Августо Боал створив цей театр для того, щоб змінити суспільство, але він не хотів повчати людей, як саме це потрібно робити. Рішення цих складних ситуацій мають знаходити самі учасники. При цьому вони мають враховувати різні аспекти існуючої проблеми.

Методика Театру проста: під час виконання сценки будь-хто з глядачів міг зупинити дійство і замінити одного з героїв (або додатися до групи). Таким чином, учасники, врешті-решт, виробляли стратегію поведінки, яка може змінити спочатку хід вистави, а, врешті, й ставлення до проблеми.

 

IMG 0757

IMG 0770

 

«Я скеровую людей у потрібному напрямку, але виставу фактично вигадують самі учасники, створюють персонажів, розробляють сюжет, озвучують ті проблеми, які хочуть представити глядачу, - говорить Роберто Мадзіні, тренер однієї з київських груп. – Разом вони виробляють багатоплановий погляд на ситуацію, який, на думку кожного з них, і є реальністю. Тобто спочатку потрібно дійти згоди в тому, які є точки зору на озвучену проблему, а вже потім її вирішувати».

Київська група під керівництвом Роберта вирішила показати глядачам Українського дому (вистава відбувалася 16 лютого) дві історії з життя.

Перша – про бійку, що зчиняється між людьми із різними поглядами. Персонажі – вчителька, хлопчина зі Львову, який приїхав підтримати революцію, про- чи антимайданівські можновладці, – усі вони повторюють одні й і ті ж самі свої гасла, але не бажають нікого слухати, що, врешті-решт, призводить до насильства. Провідна ідея – «олігархи» знущаються над простими людьми, які, у свою чергу, починають відбиватися кулаками.

IMG 0751

Після вистави глядачі запропонували своє вирішення проблеми. Це і підтримка та самоорганізація вчителів, які не повинні боятися звільнення, а думати про майбутнє дітей, яких вони навчають. Залучення медіа (правдиве висвітлення в новинах) також суттєво впливають на ситуацію. Несподіваною стала пропозиція – зв’язати можновладцям руки. Частина аудиторії вважала, що цей метод є найдієвішим.

 

IMG 0790

IMG 0811

 

Інша сценка – про штучні ярлики. «Бандерівці», «донецькі бандити» тощо. Політики навішують на простих людей з різних регіонів ярлики, змушують їх ненавидіти одне одного. Лише одна чи дві людини намагаються не вестися на провокації й не зважати на істерію. Але ситуація загострюється з кожною хвилиною.

Звісно, найідеальніший варіант – замінити актора, що «роздає» ярлики. Що ж до реальності – навіть самі учасники  сумніваються, що це можливо... Спосіб, який виявився найбільш реалістичний – «новий» актор із залу організовує людей, які не вірять у ярлики, і разом вони намагаються переконати інших.

 

IMG 0762

 

«Одна з найважливіших речей, яких вчить цей театр – бути діячами у суспільстві, – каже Роберто. – Зазвичай люди, які звикли лише споглядати ситуацію, не наважуються щось змінити. Ставши ініціаторами дії у виставі, вони можуть перетворитися на них і в реальному житті. Увесь семінар – це неначе певний театральний ритуал: проживання ролі, виконання пісень, розповідь про свої почуття через танець. У такий спосіб учасники можуть консолідуватися та подолати свої страхи чи сумніви перед змінами. Та надзвичайно важливо, щоб театр знаходив своє продовження поза сценою: у громадських організаціях, політичних рухах абощо. Тому що дуже важко дійсно змінити суспільство, якщо всі активні дії стосуються виключно вистави. Театр – це тільки форма пошуку відповідей на важливі питання, але порушені проблеми самі собою не зникнуть».

 

Анна Якутенко, Центр інформації про права людини

Фото автора

 

Поділіться з друзями: