Щастя це

Щастя - це ділитися світлом, любити. Поділіться зі світом своїм ЩАСТЯМ. Ставайте нашими героями і партнерами.

 

Зробіть світ щасливішим! Поділіться своїм щастям!


07 Груд 2013

Устами Євромайдану глаголить істина

Читайте більше в рубриці Фоторепортаж
 

Усе колись починається спочатку, навіть якщо закінчується нічим. І боротьба за власну ідентичність – не виняток. Але те, що відбувається нині в самісінькому серці Києва, апріорі не може закінчитися нічим, бо це справді ЩОСЬ!

Не хочеться шукати слова, щоб аналізувати, оцінювати, ставити діагнози та робити прогнози. Уже другий тиждень живу ВІДЧУТТЯМИ, які дарує Майдан. Коли сидиш у Фейсбуці чи вмикаєш онлайн-трансляцію, ефект не той. Щоб відчути дух свободи та вільнодумства, треба опинитися у самісінькій гущі подій. Вистояти величезну чергу (як до мавзолею!), щоб потрапити до будівлі КМДА. Захоплено читати-перечитувати усі написи на плакатах-наліпках чи багатостраждальних (але таких щирих і рідних!) стінах Головпоштамту. Вдихати запах диму. Усміхатися тим, хто гріється біля імпровізованих багать, раз по раз підкидаючи поліняччя. Триматися за руки, щоб не загубитися у натовпі. Тішитися від того, що хтось ненароком наступив тобі на ногу і тричі усміхнено перепросив. Радіти за хлопця і дівчину, які цілуються під найкращою у світі новорічною ялинкою. Краєчком вуха слухати промови опозиційних лідерів, тим часом спрагло вбираючи в себе натхненні погляди тих, хто стоїть поряд і кожні п'ять хвилин завзято вигукує «Героям Слава!». Або «Слава Нації!» (попри те, які б дурнуваті асоціації це гасло не викликало у декого). Спланувати і реалізувати власний міні-протест, прийшовши на Майдан не ввечері, а в робочий час. Вперто фотографувати всі цікавлющі написи, які трапляються на шляху, і які згодом стануть історією. Бо устами Євромайдану глаголить істина. Треба тільки прислухатися, придивлятися і відчувати...

 

im00027

im00104

im00011

im00031

im00068

im00033

im00001im00002im00003im00004im00005im00006im00007im00008im00009

im00012

im00013

im00014

im00015im00016im00017im00018im00019im00020im00021im00022im00023im00024im00026im00028im00029im00030

im00032im00034im00035im00036im00037im00038im00039im00040im00041im00042im00043im00044im00045im00046im00047im00048im00049im00050im00051im00052im00053im00054im00055im00056im00057im00058im00059im00060im00061im00062im00063im00064im00066im00067im00069im00070im00071im00072im00073im00074im00075im00076im00077im00078im00079im00080im00081im00082im00083im00084im00085im00086im00087im00088im00089im00090im00091im00092im00093im00094im00095im00096im00097im00098im00099im00100im00101im00102im00103

 

***

У метро готуюся уткнутися носом у книгу, подумки линучи туди, звідки щойно довелося піти. Аж ось – воно! Починаю вертіти головою, мов мисливський пес, і дуже швидко знаходжу подразник – біля мене всілася великоока дівчинка з торбочкою, уквітчаною синьо-жовтими стрічками. Від неї пахне димом! Ховаю усмішку і крадькома тішуся. Бо диму не буває без вогню.

 

Фото Вікторії Кобиляцької, НародUA

Поділіться з друзями:
 
Більше на цю тему