Щастя це

Щастя - це ділитися світлом, любити. Поділіться зі світом своїм ЩАСТЯМ. Ставайте нашими героями і партнерами.

 

Зробіть світ щасливішим! Поділіться своїм щастям!


15 Вер 2013

ДУМКИ НАПЕРЕДОДНІ або ЧАРІВНА ВАГІТНІСТЬ

Читайте більше в рубриці Соціум
 

Вагітність - особлива пора. Чарівна і якоюсь мірою бентежна. Це - очікування надзвичайного чуда. Передчуття народження нової ЛЮДИНИ. У кожного цей час - особливий. Але всіх єднає надія і любов... Урешті, завершився цей казковий період у черкаської майстрині Лідії Колесник. Чудо сталося - у Лідії Колесник і письменника, краєзнавця Олександра Солодаря народилася донечка, яку батьки вирішили назвати Соломія. Тож НародUA вітає батьків і новонароджену Соломійку з народженням. Бажаємо здоров'я та всіх гараздів! Тим часом пропонуємо своєрідну сповідь-думки Лідії Колесник про вагітність і передчуття появи на цей світ Соломійки.

ДУМКИ НАПЕРЕДОДНІ

 

DSC 8795 1

DSC 8605 1

 

DSC 8738_069

 

Про надію та щастя.

Кажуть в народі “стати при надії”. Так, саме надію жінка виношує, поки відчує у лоні перші ворушіння дитятка. Тоді кажуть “почулася”, і той порух знаменує середину вагітності. Так і зі мною – коли дитя було лише надією, прагнула берегти його у собі, як таємницю. А як почулася, вже хотіла, аби весь світ знав і відчував, як і я, це нове щастя.

 

DSC 8832 1

DSC 8795

 

Про перший спогад.

Мені два з половиною рочки (майже як моєму синочку зараз), я сиджу у мами на руках, тулюсь до її кругленького живота. І раптом – буць-буць! Піднімаю здивовані очі: “Мамо, що там?” А вона лише посміхається у відповідь. Незабаром у мене з’явився братик.

 

DSC 8616_1

DSC 8848 117

 

Про арифметику.

Кохання безмежне. Наповнюючи серце по вінця, не лишає у ньому місця для іншої людини. Та цікава арифметика батьківської любові: замість того, щоб ділитися на два, коли зароджується нове життя, вона на два множиться.

 

DSC 8850 118

 

Про тих, хто сидить у животику.

Як уперше стала при надії, із чоловіком прислухалися і казали: “дитя спить”, “дитятко потягається”. Щоб, як хлопчик народиться, не ображався, що його донечкою дев’ять місяців називали, чи навпаки. А тепер у мене під серцем Ляля.

 

DSC 8797

 

Про сонця.

Ще у студентські часи на засіданні університетської літстудії пролунало у чиємось творі слово “Сонце” у множині. Почалась дискусія, як правильно – “со́нця” чи “сонця́”. А один студієць каже, що як би наголос не ставили, слово звучатиме штучно, бо ж насправді Сонце одне. А от у мене два справжнісіньких со́нця. Чи сонця́… Із промінчиками, як годиться! Пам’ятаю, як була вагітною Дарчиком і підходила у церкві до ікони Святого Миколая, синочок-сонечко сяяв на весь животик і за його межі. Тепер Лялина черга сяяти!

 

DSC 8791

 

Про батьківське гніздечко.

Слід відлучати дитину від грудей, коли холодно, а ні в якому разі не влітку. Цю істину чула багато разів, але чому, тільки свекруха-мати змогла пояснити, ще й так поетично: “Найкращий час – зима, а особливо – лютий-місяць, коли перелітні птахи не літають”. Певно, аби і діти в майбутньому, скільки б не літали по світах, завжди пам’ятали про батьківське гніздечко. Але Дарусь лютого не дочекався, і наприкінці грудня сказав: “Циця – кака”. Та ще кілька тижнів вночі не міг спати, не прикладаючись до маминих грудей. Нарешті навчився засинати сам. Тоді дізналися, що минув уже місяць, як у мені зародилося нове життя.

 

Про непорушний зв’язок.

За словами письменниці Людмили Тараненко, які любить згадувати мій чоловік: “Головне у вихованні дітей – вчасно вдруге відрізати пуповину”. Часом промовляю подумки до свого доросленького-маленького Даруся: “Виростеш ти, сину, вирушиш в дорогу…” Та поки тішуся, що його поєднує непорушний зв’язок і зі мною, і з татом, і навіть з бабусею.

 

DSC 8847 1

 

Про народні перестороги.

Кажуть, вагітним не можна шити, вишивати. Для наших прабабусь ця робота була важкою й обов’язковою, яку виконували переважно вночі при світлі свічки або каганця. Думаю, саме жаліючи майбутню матір, мудрий народ і придумав таку пересторогу – “аби дитя у пуповині не заплуталося”. Тож піклуючись про своїх онуків і найзліша свекруха не примушувала вагітну невістку працювати уночі.

Для мене, як і для більшості жінок сьогодні, рукоділля – це відпочинок, насолода. Тож і вишивала я із Лялею у довгих чергах у жіночій консультації, біля дитячих майданчиків, поки синочок чемно грався з дітками, вдома, втомившись від хатніх справ. Тепер чоловік має святкову сорочку. А чекаючи народження Дарчика, вишила за зразками чернечих рушників на цільнотканому полотні червоно-чорне Дерево Життя. З кожного боку – сім гілочок. Саме до сьомого коліна чоловік знає своїх пращурів. Я знаю лише до п’ятого, тож для симетрії й своєму роду дві гілочки додала. Дві пташечки – то подружжя, а квітка між ними – то дітки. Так на рушнику поєдналися два роди Солодарів-Колесників. Але його ніхто сторонній не має бачити. От як перейде рушник до дітей, тоді-то вони і показуватимуть родинний оберіг усім охочим, згадуючи батьків. В цю пересторогу вірю.

 

DSC 8740_070

 

Про світлини.

Готуючи Дарусеві альбом, довго вагалась, яку світлину обрати для першої сторінки. Де я одна - не годиться, бо не сама дитину виношувала. Навіть у сучасній психології є термін для позначення емоційного стану чоловіка – “вагітний тато”. Зупинилась на портретному знімку, який випромінює радісне передчуття близької зустрічі. Шкода, що Дарусь, до народження якого лишалось два дні, опинився “за кадром”. А Соломійці пощастило більше – он які світлини на згадку матиме! Дякую за чудові роботи їх автору!

 

DSC 8610 003

 

Про зустріч.

Якось дев’ятирічний друг мого дворічного Даруся запитав: “А народжувати важко?” Що йому скажеш? Питаю: “А чи важко нетренованій людині пробігти 10 кілометрів?” Посміхається: “Ні, не важко!” “Ну добре, – кажу, – а 20?” Хлопець задумався: “А 20 – важко!” “От і уяви перед собою дорогу, якою маєш бігти. Не повертаючи нікуди, не зупиняючись на відпочинок. Бігти година за годиною. І от на горизонті фініш. Свіже повітря обпікає легені. З останніх сил уже не біжиш – летиш! А перетнувши заповітну лінію відчуваєш неймовірне піднесення! Навіть біль в усьому тілі не може затьмарити твого щастя. І винагорода того варта – перша зустріч із дитиною. А ти гордий і радісний уже мрієш, що наступного разу зможеш подолати іще довшу відстань!”

 

 

 

 

Поділіться з друзями:
 
Більше на цю тему