Щастя це

Щастя - це ділитися світлом, любити. Поділіться зі світом своїм ЩАСТЯМ. Ставайте нашими героями і партнерами.

 

Зробіть світ щасливішим! Поділіться своїм щастям!


04 Лип 2013

Чи потрібен Черкасам археологічний музей?

Читайте більше в рубриці Соціум
 

Інформація про "звільнення" відомого черкаського археолога Михайла Сиволапа викликала серйозний резонанс. Утім, директор інституту історії і філософії ЧНУ ім. Б. Хмельницького Василь Мельниченко, а пізніше й сам улюбленець студентів і "фанатичний" археолог повідомив НародUA, що звільнення – за власним бажанням. Поки Михайло Сиволап перебуває у відпустці. А Черкаський національний університет стане фактично єдиним внз такого рівня, де не буде жодного професійного археолога.

Головним для Черкас і, очевидно, всієї наукової спільноти Черкащини, залишається питання археологічного музею в університеті, який був створений Михайлом Сиволапом і на який він, працюючи в інституті на півставки, витрачав весь свій вільний час. Музей, де зібрано величезну фондову колекцію (близько 50 тисяч об'єктів) пам'яток археології, етнографії, палеонтології під загрозою розформування. Василь Мельниченко, якого деякі представники інтернет-спільноти назвали головним винуватцем "звільнення" Михайла Сиволапа, повідомив НародUA, що доля музею і місце в ньому Михайла Сиволапа, як і питання залучення університетом нового археолога, мають вирішитися в кінці серпня 2013 року.

Утім, Василь Миколайович запевнив НародUA, що він визнає вклад Михайла Сиволапа в музей і підтримує ідею створення повноцінного міського археологічного музею в Черкасах.

 

У свою чергу, Михайло Павлович Сиволап заявив, що не хоче ніяких конфліктів і готовий решту свого життя, як і раніше, присвятити створенню археологічного музею в Черкасах на базі університету. Тим паче, колекцію для нього він збирав десятиліттями. Першу зібрану ним з цією метою колекцію Михайло Сиволап віддав в обласний краєзнавчий музей ще наприкінці 1990-х. А друга сьогодні знаходиться у створеному ним університетському музеї. Утім, щоб цінні культурні й наукові скарби Черкаської області не пропали, як наголошує Михайло Сиволап, потрібно створити справжній археологічний музей в Черкасах. Черкаський університет, на жаль, поки не має можливості створити належні умови для зберігання експонатів і наукової діяльності. Врешті, як розповів директор інституту історії і філософії Василь Мельниченко, музей при університеті (а фактично – музейна кімната, де як у звичайній аудиторії проводяться заняття згідно розкладу) навіть не може зареєструватися, оскільки нема фінансів для створення відповідного штату та інших умов. Прекрасним фіналом цієї драматичної історії було б виділення міською владою чи меценатами достойного фінансування та приміщення, де б розмістилась університетська колекція, і куди могли б приходити науковці університету для проведення наукових досліджень, студенти – для занять, а черкащани і гості міста – для того, щоб поринути в атмосферу найдавнішої минувшини славетного Шевченкового краю.

Створення такого музею підтримав, ще будучи мером Черкас, Сергій Одарич, музей планували вже відкрити у грудні 2013 року, однак через два тижні депутати міськради оголосили недовіру Одаричу.

І хоч Василь Мельниченко сумнівається, що Сергій Одарич пішов би далі за розмови, однак Михайло Сиволап вірить, що справа його життя все ж завершиться перемогою. Передусім для Черкас, культури і науки. Адже тільки завдяки подібним музеям Черкаси зможуть стати туристично привабливішими.

Врешті, Михайло Сиволап не радить Україні повторювати долю трипільської цивілізації, яка близько 5 тисяч років тому "забула" про культуру і... зникла.

 

Врешті, подаємо пряму мову.

 

"Музей міський було б прекрасно зробити"

Василь Мельниченко, директор Навчально-наукового інституту історії і філософії ЧНУ ім. Б. Хмельницького:

- Михайло Сиволап написав заяву, що просить надати йому відпустку з наступним звільненням. Він зараз у відпустці, а потім буде звільнятися.

- Михайло Сиволап був єдиним археологом в університеті?

- Ну, як сказати. Він у нас вів семінари і археологічну практику. А лекції у нас читає вже років 20 професор Анатолій Морозов.

- А професор Морозов є археологом?

- У нас близько 150 дисциплін і на кожну дисципліну у нас не може бути окремий викладач. У нас усього десь 30 викладачів. Кожен з них читає 4-5 дисциплін. Бо що таке археолог? Такої спеціальності немає.

- Ну як...

- Ну спеціальність то є, але щоб тримати професора на 0,1 ставку – тоді в Черкасах нема професорів-археологів. Та і в інших вузах теж немає таких. Можливо, десь, в Києві.

- Я зустрічав інформацію, що фактично у всіх університетах такого рівня, національних університетах, є викладачі-археологи. Можливо, ви плануєте нового викладача-археолога запросити?

- Ми будемо думати. Зараз – міжсезоння. Можливо, когось будемо і запрошувати. Я знаю, що в нас є кандидат історичних наук, навчається в докторантурі. Це професійний археолог вищої категорії. Вона в Малій Академії – Тетяна Миколаївна Нераденко. Вона теж займається польовими роботами...

З Чигиринським заповідником ми домовилися про польову практику... Можливо, їх працівників будемо залучати на літній період. Процес навчальний не зупиниться.

- Ви очолюєте обласну спілку краєзнавців і зацікавлені в розвитку музейної справи...

- Так, я вже не мислю себе без цього. У мене два робочі дні. Один – в університеті, другий – вдома. Працюємо в спілці на громадських засадах...

Наш музей археологічний в університеті Михайло Павлович наповнює. Це однозначно. А ремонт, стелажі, - це все робив університет. Я особисто шукав, батьків просив... Ми замовили і зробили хороші шафи, євровікна, стелю. Зараз його не соромно показувати і іноземцям. Це наша така "фішка". Будемо якось його зберігати.

- А як ви ставитесь до міського археологічного музею?

- Я ставлюся позитивно. Але воно більш із серії фантастики. Мріять і фантазувать нікому не заборонено. У нас тут місяців півтора чи два назад залетів Одарич (я не знаю, чи це йому для піара чи для чого треба): "От, ми усе повирішуєм, приміщення дамо (п'яте РЕУ на Котовського). Старовинне приміщення. Ми туди вкладемо гроші, заберемо в музей, дамо ставку директора, заступника..." Аж не повірив. На словах можна багато що говорить. Я знаю це приміщення. Воно старовинне, але трухляве. Туди треба не один мільйон вкласти. Я знаю, що таке ставка. Тут лаборанта ставку вибить неможливо, а тут – директор... Одарич уже й не працює...

А музей міський було б прекрасно зробити. Але тут теж – питання. Одарич казав, що хоче забрати наші експонати. А який механізм? Ми – одне відомство, а це буде інше. Це ж в принципі наша власність, університету.

- Музей досі не зареєстрований?

- Ні, немає навіть книги обліку.

- Яким ви бачите перспективи розвитку цього музею? По суті Михайло Сиволап був єдиним археологом, який ним займався...

- Музей є. Але там треба, щоб був штат музею. Університет такої можливості немає. Тут викладачів скорочують... Єдине, що вдалося – це півставки лаборанта... Музей є і буде. Безхозним він не буде. Хтось із викладачів за ним буде закріплений. Він буде працювати. Принаймні для студентів як навчальний музей...

Є закон про музейну справу. Це все – надбання держави, державний фонд. Якось будемо думати. Чи разом з обласним музеєм... Я не готовий зараз сказати.

- В університеті не залишилося спеціалістів, які можуть працювати над експонатами музею. Ви плануєте і далі Михайла Сиволапа залучати (адже більшість експонатів навіть не описані), чи хочете взяти в університет і музей нових археологів?

- У нас ще є 2 місяці. Я думаю, що ми це питання вирішимо нормально. Будемо обговорювати на кафедрі, на Вченій Раді... В принципі у нас є археологічні експедиції. Може, рівень не той, але ж ми не Інститут археології.

- Просто в інших національних університетах ніби є археологи, а в Черкасах якось не склалося...

- Я поцікавлюся питанням, де готують археологів. У кінці серпня уже ми щось вирішимо.

 

 

Черкащина перебуває в чи не найгіршій ситуації...

 

Михайло Сиволап:

- Формально я знаходжуся у відпустці, після закінчення якої контракт зі мною припиняється. Але мене хвилює не це. Це приватні справи. Мене турбує доля Археологічного музею в університеті. 14 років свого життя я вклав у цей музей. З нуля робив. І те, що музей зараз може залишитися без спеціаліста, мене дуже турбує.

Не може бути музей без господаря-фахівця. А в університеті більше археологів немає. Кінець-кінцем, це мій авторський матеріал. Я теж маю право вирішувати, де він має зберігатися.

Звісно, я міг би всі експонати передати в обласний музей, але мав надію на те, що буде створений Черкаський міський археологічний музей під егідою університету.

І це ледь не сталося. Мер до мене приходив, дивився і запропонував приміщення та все інше. Але через 2 тижні його зняли.

Я все ще надіюся на можливість створення такого музею. Однак зараз нема кому цим займатися. В Черкасах немає мера. Буде у нас обраний мер – я знову до нього піду. Я до всіх мерів в останні 26 років ходив і пропонував свої послуги зі створення археологічного музею.

У мене в 1990-х роках була вже зібрана велика колекція. Але коли разом з усіма членами експедиції я став безробітним, то щоб не пропали експонати, здав майже все в обласний музей. Коли в 1999 році мене запросили в університет робити музей, то за 3 місяці я створив з решток тієї колекції першу експозицію музею. Наступні 14 років був директором музею на громадських засадах і зібрав нинішню колекцію.

Вважаю, що Черкасам потрібен музей археології саме як полігон для навчання майбутніх науковців та як загальнодоступний міський музей.

Мене турбує, щоб усе це не пропало. Звичайно, болить за ті експонати, які ми тягли кожного року, як дурні, надриваючись, з різних куточків нашої області, з інших областей України, навіть з Криму, а тепер прийде хтось на все готове, і буде представляти ці наукові відкриття як свої досягнення. Було б не зовсім коректно, якщо б людину, яка це все збирала, реставрувала, впорядковувала, витрачала своє життя і сили на це все, просто викинули. У нас є відповідні закони щодо авторського права, у тому числі і в галузі археології. Також турбує доля розробок тих студентів, які вже в ході навчання долучилися до наукових досліджень на базі експонатів музею, а тепер їм важко буде на відповідному рівні завершити ці дослідження. Я сподіваюся, що все вирішиться цивілізовано і не хочу конфлікту навколо цього. Тому що уже з'явилися досить конфліктні матеріали і це не добре. Такі проблеми мають вирішуватися спокійно і цивілізовано. Для мене головне – не посада, не місце в університеті, не особисті інтереси.

На жаль, в університеті після мого звільнення нема кому професійно займатися археологічним музеєм, експонатами. Зібраний мною і студентами під моїм керівництвом, переданий в музей іншими науковцями матеріал ніхто краще мене не знає і, відповідно, не зможе нормально опрацювати.

Нині на всю Черкаську область залишилося тільки півдесятка діючих археологів, кожен займається своєю справою. Серед археологів, як і серед усіх науковців світу існує закон честі, який суворо забороняє використовує чужі матеріали без дозволу автора відкриття. Над цими всіма матеріалами, які зберігаються в музеї, потрібно працювати спеціалістам, археологам. На це потрібен не один рік. Зокрема можна збирати із фрагментів цілі посудини. Я це в останні роки робив, завдяки чому багато цікавих експонатів з'явилося.

У серйозних державних музеях має бути хоч одна ставка, щоб був хоч один відповідальний працівник. Інакше це не музей, а просто зібрання експонатів. В університетському музеї опрацьовано лише частину багатющої різнопланової колекції. Там зберігається до 50 тисяч об'єктів. Величезний об'єм. Сподіваюся, ми з керівництвом інституту й університету вирішимо всі питання, без порушення авторського права науковця, і врешті-решт збережемо музей.

Тут можливі два варіанти. Перший – розширення університетського музею за сторонньої підтримки з подальшим спільним використанням. Коли Сергій Одарич, будучи мером, пішов нам назустріч, то місто мало дати матеріальну частину, а університет мав дати матеріали і фахівців, щоб працювати там. Далі мали сформувати колектив музею. Є кого залучити. Це і залишки старої експедиції, і молоді фахівці. Так, деякі мої студенти, які працюють в Києві в Інституті археології та інших установах, почувши про цей задум, висловлювали навіть бажання повернутись до Черкас.

Якщо розширити експозиційні та дослідницькі площі музею і зробити його доступним не тільки для студентів ЧНУ ім. Б.Хмельницького, а й для черкащан і гостей міста так і не вдасться, то це буде тупиковий варіант.

Я вважаю, що Черкасам потрібен і археологічний, і цілий ряд інших музеїв. Свого часу, ще в 1991 році, ходив до тодішнього мера Черкас Соколовського і написав пропозицію про створення в місті шести музеїв. У створенні трьох з них я міг взяти участь, в том числі й археологічного. Між іншим, серед моїх пропозицій була ініціатива створення картинної галереї. Не знаю, чи могло це якось вплинути чи ні, але після цього в місті було створено картинну галерею. У нас рідко який мер подібний слід залишає в історії міста. Наступний шанс був у Сергія Одарича. Через це я так і вхопився за його пропозицію створити археологічний музей. Почали вже розробляти проекти рішень. Тривало це всього два тижні. Мер хотів, щоб до 1 грудня 2013 року ми вже відкрили першу експозицію. І шанс такий був.

Ми вже домовилися з відомим архітектором Леонідом Кондрацьким, який отримав Шевченківську премію за обласний музей, про співпрацю. Він має великий досвід зі створення музеїв і сказав, що за півроку реально відкрити музей. Важко, але можна. Принаймні зробити першу експозицію. Моє безробіття, звичайно, ускладнює ситуацію зі створенням музею, але не робить її безнадійною.

Дізнавшись, що має бути створений археологічний музей, деякі люди прямо казали мені, що готові передати ті чи інші експонати. Хто – на постійне зберігання, хто – на тимчасове, хто – за певну винагороду. Уже можна було б знайти спонсорів. Таким чином, з'явилася б можливість ще більше збагатити музей.

Хто б не був наступним мером міста, це питання потрібно піднімати і воно повинно мати шанс втілитися.

Щоб створити музей, я 14 років тому і пішов працювати в університет на сміхотворну зарплату – 45 гривень на місяць. Пішов творити музей, бо це – моя мрія. З 1987 року я ходжу по міському і обласному начальству і пропоную створити музей. Тоді в мене були більші можливості – я керував археологічною експедицією, ми мали рахунок, були люди, структура, експонати... Тільки приміщення не вистачало.

В усіх національних університетах України є археологічні музеї. Університетські експедиції, як правило, здають свої експонати в ці музеї. Але в інших університетах немає такого, що працює один-єдиний археолог, і коли він піде, то доля музею опиниться під питанням. Наприклад, в Дніпропетровському університеті 19 археологів, у Волинському (хоча Луцьк в 1,5 рази менше ніж Черкаси) – лише в університетському музеї 5 повних ставок. А в нас на півставки працював лаборант.

Є в університетах деяких міст, як от в Кіровограді, і менше археологів, але вони все одно там є. Хоча в тому ж Кіровограді людина, яка створила археологічний музей, є проректором. Тому їм легше. Але музей у них присвячений фактично тільки добі Золотої орди. А в нас є всі епохи – починаючи від неандертальців, закінчуючи матеріалами з розкопок хати Івана Піддубного початку XX століття. Тому ми можемо зробити повноцінний музей.

Звичайно, є у великих університетах чудові музеї – в Києві, Дніпропетровську, Харкові та ін. Але там багато співробітників, професійні реставратори. Так і мають працювати подібні музеї.

На жаль, Черкащина в цьому плані перебуває в чи не найгіршій ситуації. У нас в області лише півдесятка археологів при справі.

Не повинно бути так, що якщо із Сиволапом чи кимось іншим щось станеться, то музей може зникнути. Я вже бачив подібну річ. У Сімферопольському обласному краєзнавчому музеї, в окремому залі – у фондах - лежить нерозібраний матеріал відомого українського археолога Щепинського. Він теж хотів свого часу зробити окремий археологічний музей. Він зібрав величезний матеріал, який теж не встиг повністю опрацювати. І помер. Тепер його знахідки лежать нерозібрані, анонімні, нікому не потрібні. Щоб подібного не сталося, я веду хоча б короткий узагальнений опис кожної пам'ятки в комп'ютері, систематизую. Але цього мало. Кожна знахідка має бути визначена, детально описана. Всі інформаційні допоміжні матеріали музею можуть пропасти, тому що частина даних в комп'ютері, частина – ще в мене в голові. Усі експонати потрібно описати. Тому, якщо є археологічний музей – обов'язково має бути в ньому фаховий археолог.

Для порівняння, яку увагу приділяють подібному в простих європейських університетах. Якось прочитав статтю в голландському журналі про антропологічну колекцію археологічного музею в Гронінгенському університеті (Нідерланди). Він знаходиться в місті приблизно такого розміру, як Черкаси.

У мене теж є антропологічна колекція. Я понад 300 скелетів здав в Інститут археології, а пара десятків залишилися, віком 3-5 тисяч років, як основа антропологічної лабораторії майбутнього археологічного музею в Черкасах. Зараз знайти скелет давньої людини – це велика рідкість і великі гроші. У радянський час "собівартість" отримання древнього скелета була не менше тисячі доларів, нині дорожче.

Так от, у невеликому голландському університеті під такі скелети виділили окрему лабораторію, де працює 19 осіб. А в колекції у них лише 76 скелетів. Не так багато, як було у нас.

Скелети зберігаються при постійній температурі повітря й рівні вологості, а найбільш цінні запаяні у скляні посудини з інертним газом.

А в нас що? Звичайно, скажете, далеко куцому до зайця, але поганий той козак, що не хоче бути отаманом. Нам далеко до цього, навіть у намірах. Виходить, ми рівняємося на Зімбабве, а не на Європу, в яку нібито ідемо. Бо навіть у такій африканській країні, як Нігерія, ситуація з археологією значно краща.

Музей археології не мені потрібен, а місту, нащадкам, нашій культурі.

Черкаси мають чи не останній шанс створити міський археологічний музей, бо зробити це треба до можливої адміністративної реформи. Якщо Черкаси втратять обласний статус, то втратять і багато можливостей. Тоді вже скажуть, що достатньо у нас музеїв. Але подивіться на маленький Переяслав-Хмельницький. Там 26 музеїв, близько 400 музейних об'єктів. І туристи з усіх-усюд їдуть туди. Бо там була людина (між іншим, наш земляк, Михайло Сікорський), яка хотіла робити ці музеї, і знайшлися люди, які підтримали це. Він починав з невеличкого запущеного музейчика, а створив місто музеїв у колись забутому Богом райцентрі, де живе у 10 разів менше людей, ніж у Черкасах. Цієї людини вже нема, а створені ним музеї служать людям. І куди більше їде туристів – до Черкас чи в Переяслав? І в маленькому 30-тисячному Переяславі археологів нині в 10 разів більше, ніж у Черкасах.

Музеї - це дорогоцінності від культури, котрі треба збирати і берегти. Одного краєзнавчого музею для нашого міста мало. Там навіть приміщень недостатньо, щоб усе виставити.

Ще трошки - і в Черкасах не буде кому займатися археологією, бо більшість з нас вже передпенсійного віку. А молодих нема, бо таким спеціалістам в Україні нема де працювати.

І деякі мої студенти, які отримали диплом археолога в Києві, хотіли б сюди повернутися, але куди? Подивіться на Умань. Наче велике місто і була колись потужна археологічна школа, заснована ще на початку ХХ ст. Але остання представниця цієї школи померла три роки тому. І нічого більше не передбачається. Залишилося 5 працівників у музеї, які тільки проводять екскурсії і читають лекції.

На жаль, Україна зараз рухається до спрощення інфраструктури в сфері культури. Наприклад, у Латвії була подібна криза в 90-ті, але Європейський Союз їм допомагає в цьому напрямку. А нам ніхто не допоможе. Якщо раніше в Україні було близько 600 археологів, то нині залишилося десь 200. У сусідній Польщі тільки Варшавський університет щороку випускає 160 археологів. А в нас Києво-Могилянська академія випускала донедавна 10, а тепер – 5. І половина з них потім не може знайти роботу за спеціальністю.

Це – ознака серйозної кризи в системі. Коли фактично знищуються всі невиробничі галузі, в тому числі й культура. В Україні культура й наука сьогодні до цього йде.

Щось подібне свого часу сталося з трипільцями. Це і стало причиною того, що вони зникли. У 3199 році до нашої ери почалося виверження вулканів Ісландії, яке тривало 50 років. За цей час у північній півкулі суттєво похолоднішало в кліматичному плані. Відповідно, були "недороди" протягом двох поколінь, голод і все інше. Тоді трипільське суспільство "спростилося" до такого рівня, що всі ці високі досягнення трипільської цивілізації, про які нам так гарно розповідають, практично зникли. Доходило до людоїдства. Уся їх висока культура майже повністю зникла. Після цього вони ще жили майже 400 років, але не розвивалися, а занепадали, поки не розчинилися серед навколишніх племен.

На жаль, ми рухаємося в подібному напрямку. Треба боротися з цією ентропією. Якщо ми не будемо звертати на це увагу, то з часом закриють і ті музеї, які існують.

Можливо, музеї не є прибутковими. Окрім, хіба що Третьяковки чи Метрополітен-музею. І то, якщо не рахувати, які гроші були витрачені на їх колекції.

Але в міста, де є музеї, їдуть туристи. Вони тратять значно більші гроші не на вхідні квитки в музеї, а на готелі, харчування, сувеніри і так далі. Бо якщо немає чогось цікавого в місті, то хто туди буде їхати? Які б готелі там не були. Чимало країн суттєво заробляють на туризмові, у тому числі, внутрішньому. Так що музеї, це не примха, а робочі місця для працівників обслуговуючого сектору і, звичайно, безцінні осередки культури і науки.

Наостанок хотів би подякувати тим сотням студентів-істориків, котрі всі ці роки допомагали формувати, поповнювати і опрацьовувати фонди музею, а також ряду колег-археологів, музейників, викладачів і просто небайдужих громадян. Також хотів би вибачитись перед студентами, яких не встиг долучити до романтики археологічних розкопок та розвідок.

У мене студенти отримували справді практику археології. Вони брали участь у всіх етапах дослідження. Кожен рік до мене приїжджали старшокурсники. Їм уже не потрібні були заліки, але їм це подобалося.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Фото http://ar25.org

Поділіться з друзями: