Щастя це

Щастя - це ділитися світлом, любити. Поділіться зі світом своїм ЩАСТЯМ. Ставайте нашими героями і партнерами.

 

Зробіть світ щасливішим! Поділіться своїм щастям!


02 Січ 2013

Гіпсова "вагітність"

Читайте більше в рубриці Соціум
 

Навіщо люди ламають руки-ноги? Не знаєте. А я знаю. Є кілька причин, і всі вони, повірте, дуже позитивні. Попри всі незручності на кшталт того, що доводиться тягати на собі кільканадцять зайвих кілограмів. Знаю, що кажу, бо цієї зими вже вдруге зламала ліву руку. Нічогенько так зламала - перелом головки променевої кістки. Тобто, самого болючого і небезпечного місця на кінчику ліктя. Отже, про позитиви:

Нічого не буває просто так, і коли ламаєш руку, то так чи інакше "випадаєш" із життя на кілька тижнів. Такі дарунки долі мають прихований сенс. Для себе я його розшифрувала своєрідно. Просто потрібно було зупинитися, обміркувати, в якому напрямку рухатися далі, визначитися, що є важливим, а що – другорядним. Навряд чи я б почала цим займатися, якби й далі продовжувала крутитися, мов білка в колесі. А так – з’явилася нагода, то чом би й ні? Натискаєш "паузу", і нехай весь світ зачекає.

 

Проте це не єдиний позитивний момент. Є ще одна потужна річ – надмір уваги до твоєї персони. Усі клопочуться, щоб ти зручно сіла, готують, миють посуд, перуть, по кілька разів на день перепитують, як твоє самопочуття, без нагадувань виконують твої навіть найбільш дурнуваті прохання… А ще – твоя безпорадність стає наслідком того, що чиїсь турботливі руки обережно намилюють шампунем волосся, бо ти самотужки цього зробити не годна. Я вже мовчу, що розчісуватися теж не вийде, тому найрідніші люди і тут стають в нагоді (до речі, кажуть, що так можна допомогти упорядкувати думки, тому не кожному відкритий "доступ" до такого майже інтимного процесу). Словом, виникає враження, що ти вагітна, і всі дуже за тебе переживають і носяться з тобою, як із писаною торбою. Мій син, після того, як виконав купу моїх прохань, а наостанок порізав млинець, щоб мені було зручніше їсти, не "ганяючи" їжу виделкою по тарілці, задумався, а потім запитав: "Мам, а як ти думаєш, тобі пощастило, що ти зламала руку?".

 

Загалом, мені б пощастило б значно більше, якби не довелося мати справу з лікарями. Бо ексулап, котрий звелів накласти мені гіпс на три тижні, таки звар’ював. Воно й не дивно - дядечко перед цим уже добряче хильнув, і йому було байдуже до моїх багатостраждальних кінцівок. Добре, що пропустила пораду повз вуха (маю ж бо досвід "ламання" рук) і прийшла знімати гіпс раніше - через два тижні. Інший, цього разу цілком адекватний і тверезий лікар (на другий день нового року, до речі), підтвердив, що якби послухалася і носила руку зігнутою довше, то потім вона б у мене ніколи не розігнулася. Нічого так. У тому, що не завжди варто слухатися а-ля авторитетних порад, мене переконав таксист, який підвозив до поліклініки. Він розповів зворушливу історію про те, як зламав собі ногу, потрапивши в ДТП на мотоциклі.

 

- Перелом був нижче коліна. І чотири санітарки-практикантки накладали мені гіпс. Кажуть: "Знімай труси". А я молодий був, стіснітєльний, опирався довго. То вони самі з мене труси зняли і ото вчотирьох наклали гіпс. Причому на всю ногу. Пояснили, що "так треба". Пішов я потім до лікаря, а він давай з мене сміятися. Мовляв, то санітарки так пожартували, бо не треба було аж так багато того гіпсу накладати, до коліна вистачило б. І я поки в ньому ходив, то сам відколупував шматки, бо незручно було туди палицю запихати, щоб почухати.

 

Що тут скажеш? Якщо дуже хочеться щось побачити, то обов’язково знайдеш можливість це зробити. Навіть якщо йдеться про позитив у зимовому травматизмі чи післяпологовій, пардон, "післягіпсовій" депресії. А ви про що подумали? ;)

 

Фото: grana-medical.de

Поділіться з друзями: