Щастя це

Щастя - це ділитися світлом, любити. Поділіться зі світом своїм ЩАСТЯМ. Ставайте нашими героями і партнерами.

 

Зробіть світ щасливішим! Поділіться своїм щастям!


09 Груд 2012

Томас Ірмер в Черкасах за один вечір подивився три вистави

Читайте більше в рубриці Культура
 

Томас Ірмер - оглядач з журналу "Theater heute/Театр сьогодні" (Берлін), театральний критик. Сьогодні закінчилася його мандрівка Україною, Узбекистаном і Казахстаном. У кожній з цих трьох країн Томас переглядав вистави, поставлені за п’єсами сучасних німецьких авторів. Перегляди, як власне і постановки згаданих п’єс, відбувалися в рамках проекту "Нова драма" "Гете інституту". У Черкасах Томас Ірмер побував у п’ятницю. За один вечір він встиг подивитися "Дощ у Нойкьольні", "Безхребентість", а також виставу "Місто на Ч". Про свої враження від перших двох спектаклів критик розповів журналістам. А ось про "Місто на Ч" дуже довго спілкувався із акторами театру. Кажуть, що дискусія була цікавлюща і завершилася вже після опівночі.

 

Thomas-Irmer b

 

Томас Ірмер розповів про те, що різні німецькі п’єси він "пережив" у дуже різних формах інтерпретації. Наприклад, в Узбекистані п’єси німецьких драматургів ставлять у славнозвісному театрі "Ільхом" (в перекладі з узбецької – натхнення"). 

 

"Причому, йдеться про дуже привабливу для цього театру форму. Це так звані сценічні читання. Тобто, всі актори отримують свої ролі, вони знають, які ролі вони виконують, є декорації, є костюми, але вони тримають тексти в руках, вони не вивчили їх. Вони вважають, що така форма є надзвичайно великою перевагою, бо вони таким чином можуть ставити не одну, а одночасно три п’єси. Справа в тому, що слід зважати на особливості ситуації в Узбекистані, бо це однозначно в сфері культури не вільна країна, тому що там фактично існує офіційна цензура", - розповів Томар Ірмер, нагадавши, що театр "Ільхом" у 1976 році заснував Марк Вайль. Його вбили в 2007 році, і обставини цього вбивства досі залишаються нез’ясованими.

 

"Якось цей театр залишили в спокої, може через те, що він занадто екзотичний – принаймні, йому вдалося поставити ці п’єси. Я вважаю їх підхід вірним. Вони намагалися поставити не одну п’єсу, а представити відразу три. Це може бути пов’язано з тим голодом до нового, бо мені здається, що насамперед молоді люди мають це почуття голоду. Вони відчувають певну ізоляцію від зовнішнього світу, і вони голодні до всього нового, що не належить до їхньої традиційної культури. Я там виступив із доповіддю на цю тему. Був вражений тим, що були присутні понад сто людей. Вони надзвичайно уважно слухали, все занотовували, ставили дуже багато запитань, бо, очевидно, також зголодніли до інформації з іншого світу театру", - пригадав театральний критик.

 

Що стосується Казахстану, то за його словами, там постановки німецьких п’єс здійснювали переважно малі, студійні та експериментальні театри.

 

"Суттєва відмінність ситуації в Казахстані і тим, що я побачив тут в Україні полягає в тому, що тут усе відбувалося дійсно у великому міському театрі, де ці п’єси ставилися на великій сцені. На відміну від Алмати, наприклад, де це відбувалося в маленьких студіях, розташованих в підвальних приміщеннях багатоповерхівок. Я не буду, звісно, узагальнювати, але в мене склалося таке враження, що в усіх трьох країнах театральні митці намагаються відфільтрувати ті теми, які їх цікавлять. Тобто, вони не фокусуються на певних авторах, їх більше цікавлять теми творів", - наголосив Томас Ірмер.

 

Відповідаючи на запитання, чи цікаві були б вистави черкаського театру німецькому глядачеві, критик зазначив, що справді в Німеччині можна було б показати інтерпретацію спектаклю "Дощ у Нойкьольні". А от щодо "Безхребетності", то тут ситуація дещо інша.

 

"Переважна більшість театральної публіки Німеччини розглядала б це скоріше як розважальну таку п’єсу. Тому мені здається, що це менше підходить для експорту в транскордонному театральному просторі. У Німеччині міський театр чи державний театр – це ті театри, які фінансуються за рахунок субсидій, дотацій, вони в першу чергу ставлять п’єси суспільного звучання, які присвячені якимось важливим суспільним темам. А розважальні теми висвітлюють приватні театри. Я не кажу, що це погано, просто в нас так склалося", - підсумував Томас Ірмер.

 

Зображення: drew.edu, borstnikovo.si

Поділіться з друзями:
 
Більше на цю тему