Щастя це

Щастя - це ділитися світлом, любити. Поділіться зі світом своїм ЩАСТЯМ. Ставайте нашими героями і партнерами.

 

Зробіть світ щасливішим! Поділіться своїм щастям!


16 Лист 2012

Казахстан: не кожне відрядження – відпочинок

Читайте більше в рубриці Соціум
 

Що ви чули про розстріл страйкуючих нафтовиків у Казахстані? У грудні 2011 року в містечку Жанаозені від куль силовиків загинуло 17 робітників та понад сотню отримали поранення і пропали безвісти. Ще не скоро в цій справі розставлять всі крапки над «і». Однак суд над нафтовиками та опозиціонерами, які підтримували страйк робітників, уже завершився.

Сім із половиною років ув’язнення – такий вирок був винесений лідеру опозиційної партії «Агла» Володимиру Козлову, який обвинувачувався у спробі зруйнування конституційного устрою та розпалювання соціальної ворожнечі в Республіці Казахстан. Мені довелось спостерігати за судовим процесом над Козловим та його соратниками – опозиційним політиком Серіком Сапаргалі та громадським активістом, колишнім нафтовиком Акжанатом Аміновим.

 

Тиждень перебування в Казахстані, в місті Актау, справив на мене сильне враження. Я не страждаю параноєю, однак спілкування з представниками опозиційного руху та опозиційними журналістами на мене таки вплинуло. Нерідко мої співрозмовники озиралися навкруги й починали шепотіти, щойно мова заходила про Жанаозен та суд над нафтовиками і Козловим. Деякі колеги-журналісти стверджували, що під час поїздок безпосередньо в місто-трагедію Жанаозен їх постійно супроводжували «люди в цивільному». Вони також рекомендували добиратися додому різними шляхами (щоб заплутати сліди) і винятково на таксі. Не розгулювати поодинці. Також сім днів мені довелося із собою носити всі записувальні пристрої: фотоапарат, диктофон, ноутбук, флешки – усе, де б містилась зібрана мною інформація про судовий процес.

 

Спокійно я почувалась хіба що… в залі суду. Пристави поводились максимально коректно, очевидно не без вказівки згори – я ж бо міжнародний спостерігач і журналіст. На моє прохання сфотографувати залу поки тривала перерва вони сполохнулись як налякані вистрілом птахи – попросили зачекати хвилинку. Прийшов, певно, представник по зв’язкам з громадськістю. Він дозволив зробити кілька фотографій порожнього залу суду.

 

Офіційні ЗМІ уникали писати про Жанаозен, а опозиційні вимушені були копати власними силами настільки глибоко, наскільки це було можливо. Тому за браком інформації навколо цієї справи снувало чимало чуток.

 

Гнітючість настрою підсилювали коментарі адвокатів, правозахисників, міжнародних спостерігачів. Вони були вкрай негативні щодо ситуації з правами людини не тільки в Казахстані. Наслідки після «закручування гайок» в одній державі, як правило, так чи інакше відчувають і країни-сусіди – Росія, Білорусь, Україна.

 

... Остання ніч в Актау перед відльотом на Київ. Таксі, яке б відвезло мене до аеропорту, замовила на п’яту ранку. Невеличка сумка та рюкзак з усією технікою були вже зібрані. Наче спокійна лягла спати. Близько о четвертій ранку почула телефонний дзвінок, і як моя колега обурено з кимось розмовляла: «Які товариші? Хто до нас прийде? Чому?.. Не треба нас проводжати…». Напруження зростало. Олена намагалась мені пояснити, що телефонувала власниця квартири і щось казала про те, що хтось із «товаришів» має зайти і «перевірити речі». Це виглядало дуже дивно, оскільки перед цим організатор місії кілька разів попереджав, щоб ми залишити ключ при вході під килимком. А з огляду на напружену ситуацію впродовж тижня – мої нерви розігралися вкрай. Як на те, телефон керівника нашої місії був відключений. Я була в розпачі. Мені хотілося втекти, як гризуну з розбитого корабля, хоч і розуміла безглуздість своїх дій. Куди ти втечеш? Забувши про чай, ми за десять хвилин залишили квартиру.

 

Квапливо спускаючись по сходах, ми зустріли наших «товаришів» – ними виявилася подруга-пенсіонерка власниці квартири та її син…

 

Фото: karmaslihat.kz

 

 

Поділіться з друзями: