Щастя це

Щастя - це ділитися світлом, любити. Поділіться зі світом своїм ЩАСТЯМ. Ставайте нашими героями і партнерами.

 

Зробіть світ щасливішим! Поділіться своїм щастям!


08 Жовт 2012

Розлучення по-черкаськи: мені – все, тобі - нічого

Читайте більше в рубриці Резонанс
 

Депутат Уманської районної ради Сергій Гнатюк нещодавно розлучився із дружиною. Діло, як то кажуть, житейське, і може воно й не вартувало б нашої уваги, якби не той факт, що дружина народного обранця Єфалія подала до суду позов на розподіл майна. Справу розглядали довго, але врешті суди різної інстанції вирішили, що  необов’язково задовольняти вимоги 62-річної пенсіонерки, яка має інвалідність. Таким чином, жінка фактично опинилася на вулиці без копійки грошей, попри те, що впродовж 35 років разом зі своїм чоловіком тяжко працювала у фермерському господарстві «Струмок». Про те, чому так трапилося, дізнавався НародUA.

 

«Він мені під носа тикнув дві дулі, коли я сказала, що подам на розподіл майна»

 

Єфалія Гнатюк подала позов на розподіл майна у листопаді 2010 року, після того, як у серпні розлучилася із Сергієм Гнатюком. Пояснювала, що за час шлюбу вона разом із чоловіком придбала і має у спільній власності майно – будинок із земельною ділянкою, 100 вуликів, автомобіль, трактори, комбайни, віялки, плуги, культиватори, борони, причепи, сівалки тощо. Загальна вартість майна, згідно позову,  1 млн 227 600 грн. При цьому жінка вимагала грошову компенсацію в розмірі 613 тисяч гривень і просила накласти на майно арешт на час судової тяганини. Але на її прохання ніхто не зважав. Більше того, Уманський міськрайонний суд виніс рішення залишити позовну заяву без руху. 10 лютого 2011 року Єфалія Гнатюк це рішення оскаржила у Апеляційному суді Черкаської області і тільки 5 березня розпочався власне розгляд справи в суді. Відповідач відразу заявив, що більшість майна перебуває на балансі фермерського господарства, що в нього тільки 50 вуликів, та й то більшість він віддав синові, а деяка техніка перебуває в оренді, а не у власності.

 

«Позивач з часу заснування фермерського господарства ніякої участі в його роботі не брала», - стверджує Сергій Гнатюк у матеріалах справи.

 

За словами сина Руслана, після початку судової тяжби батько почав потихеньку продавати техніку. Зокрема, продав один із тракторів. Тож у квітні цього року позивачка звернулася до суду із заявою про забезпечення позову. Просила вже вкотре накласти арешт на майно, але суд не просто відмовив у цьому проханні, а й невблаганно постановив «відмовити в задоволенні позову про розподіл спільної сумісної власності подружжя». Чому так трапилося – пояснює син Руслан.

 

«У батька зв’язки. У нього в Умані всі посадовці – друзі. Вони разом пили і п’ють, їздять на пікніки, на полювання. У батька є пасіка, ставки. Вони на рибалку приїздять, по мед приїздять, мама готувала їм завжди сумки з продуктами. Коли вона подала на розподіл майна, батько навіть у суді неправдиво свідчив. У нього земля у приватній власності. Але він заявив, що в постійному користуванні, а отже не підлягає поділу. Це приховування майна. Та в прокуратуру жалітися теж марно. Там у батька теж багато друзів, а головне – голова Вищої ради юстиції Володимир Колесніченко - вони з ним теж дружать», - говорить Руслан Гнатюк.

 

P1010007

 

Як стверджує Єфалія Гнатюк, екс-чоловік не приховував, що суду не боїться:

 

«Він мені під носа отако тикнув дві дулі, коли я сказала, що подам на розподіл майна. Каже: «Я краще судам заплачу, ніж тобі». Я подала на розлучення. Він мене вигнав із хати і сказав: «Скільки ти мені будеш заважати жити». Перед тим, як вигнав, три роки вже ми знали, що в нього коханка є. Якби він пішов до іншої і залишив би все дітям, то ніхто б його не чіпав, нехай собі живе. Але ж все нашими руками, ми всією сім’єю працювали, 35 років прожили разом», - розповіла жінка.

 

«Батько каже: «Я живу в хліву». А там будівля трьохповерхова – підвальне приміщення, потім 1 поверх і горище, три кімнати зробив 60кв м, санвузол. 150 тисяч гривень тільки в тому році вклав. А знімки до справи долучив - дерев’яний столик, ліжко… не сфотографував повністю кімнати. Там тільки люстра за тисячі гривень, а він закутки пофотографував. Я говорив з братом Андрієм, то він розповів, що зараз якраз батько спонсорує ремонт у Городецькому дитячому садку. Робить він це тому, що місцевий телеканал знімає про нього передачу. А в суді   заявляє постійно, що він немає навіть за що купити посуд для себе і своєї нової дружини»

 Руслан Гнатюк

 

Середньому синові Русланові депутат допоміг придбати хату в Городецькому. Там разом із сином зараз живе Єфалія. У будинку, де раніше мешкало подружжя, нині живе менший син. Він мав отримати у спадщину хату дідуся, якого доглядав сім років, але батько забрав у нього це житло. Старший син має окреме помешкання.

 

Чавунна сковорідка як метод вирішення проблеми

 

Позивачка, а також її син Руслан наголошують на тому, що Сергій Гнатюк любив вирішувати будь-які питання за допомогою сили.

 

«Бив, ще й як бив. І ногами бив, і за коси волочив, і в куток ставив. Якось тікала, то догнав на дорозі. Як пхнув, то шкіру собі здерла. Дітей теж бив, поки були малі. А коли підросли й почали захищатися, то вже рідше бив. Але морально тиснув. Сковорідку якось як кинув, то попав мені по щоці. І зараз у мене тут ямка є», - показує жінка. П’ять років тому після сварки з чоловіком вона хотіла покінчити життя самогубством. Врятувала сусідка, яка вчасно нагодилася до господи.

 

 «Я вже не пригадую за що, але довів мене, що я ледь у петлю не залізла. Сусідка мене витягнула з петлі. Якийсь скандал був, до коханки не поїхав на день народження і почав казитися. Кидався, кричав, обзивав. І в мене таке було, що жити на білому світі не хотілося – пішла вішатися, а сусідка насварилася на мене, врятувала. А він у дверях стояв і єхидно посміхався», - розповіла Єфалія Гнатюк. Коли ми поцікавилися, чи зверталася вона до правоохоронних органів зі скаргами на насильство, то у відповідь почули: «До кого?! Ви що! Чоловік завжди казав: «Я своїм хлопцям подзвоню, і вони зараз приїдуть». Це він так на правоохоронні органи каже. Не було сенсу туди скаржитися», -  запевняє Єфалія Гнатюк. Тим часом, уже зараз родина скаржилася в різні інстанції на несправедливі рішення суду про розподіл майна, проте все марно.

 

«Я десь 50 скарг написав і порозсилав. То або взагалі не було відповідей, або писали: «Ви не геї і не ВІЛ-інфіковані, тому ми вам допомогти не можемо», - каже Руслан Гнатюк.

 

«Я її не бив. Це брехня»

 

Головний фігурант справи – 59-річний Сергій Гнатюк. Він - голова фермерського господарства «Струмок», яке знаходиться у селі Городецьке під Уманню. Господарює на ста гектарах землі, має ставок, сад, чималу пасіку. Після розлучення із першою жінкою одружився вдруге. Його нинішня обраниця менша від нього на 12 років. У 2010 році Гнатюк став депутатом Уманської районної ради від партії «Батьківщина». Нині працює секретарем постійної комісії з питань забезпечення законності та правопорядку, охорони прав, свобод і законних інтересів громадян Уманської райради. Ми спробували з’ясувати, наскільки законним пан Гнатюк вважає рішення суду щодо розподілу майна між ним та його дружиною.

 

- Вона подала на розлучення, і рік це тривало, а через рік уже далі нема куди тягнути, розлучили нас. По її ініціативі, бо їй погано було. І дружина, і сини є членами фермерського господарства. У 2001 році я думав, що вони будуть працювати і треба було розпаювати землю. От я їх уключив у фермерське господарство, помінявши статут. Нараховував три роки на них зарплату, платив податки, щоб розпаювати землю, бо якби вони не були членами, то це не можна було зробити. Але треба було, щоб вони працювали - не помагали, а саме працювали. Бо є різниця – працювати і помагати. Я зробив для них все, що міг. Дав Русланові хату купити, і Сергієві старшому ділянку купив і на хату багато поміг. Ображатися їм на мене немає чого. А сам живу – всередині більш-менш, а зовні в мене сарай. Батько мені хату в спадщину передав, але там коло неї багато ще роботи, то не скоро туди перейду. Посадив садочок, зробив ставок, яблуками обсадив, красиво тут усе, але все це тяжка праця. Осьо зараз мед качати, то нікого немає, а як меду треба, то всі приходять. І це ж не один рік, це постійно так було.

 

«Років десять тому був такий випадок. Батько завжди змушував маму працювати і щоб не дай Бог вона вдень пішла відпочивати. У неї серце прихватило, вона лягла на дивані, випивши ліки. А він забіг, побачив, що вона лежить, нічого не питав, ударив її ногою по ногах, і чи від болю чи від того, що він її злякав, у неї був шок. Вона рук-ніг не чує і не пам’ятає, хто вона. Ми з братом повезли її в лікарню, але по дорозі заїхали до Тетяни Зелінської - вона зараз завідує дитячим відділенням дитячим в Уманській районній лікарні. То вона їй таблеток надавала і уколів. З 16 години до ранку мама спала, а потім їй стало краще»

Руслан Гнатюк

 

- Це правда, що ви часто били дружину?

 

- Це брехня. Один раз я пішов у лікарню, а лікарі між собою говорять і мені кажуть – якби її десь хтось побив, то було б видно, а так вона просто симулює, істерику закатує… А щоб я її бив, ні не було такого, але маємо те, що маємо.

 

- А чому вона потрапляла в лікарню?

 

- У неї зі спиною проблеми. Остеохондроз був. Різні причини були. Весна, роботи багато, а вона в лікарні. Осінь, роботи багато – вона знову в лікарні. Якось полуниці вродило багато. Я сам 40 відер назбирав, завіз і продав, більше 400 карбованців уторгував, поки вона в лікарні лежала! Я, до речі, всі ці роки ні на лікарняному не був, ні на курорт нікуди не їздив - вигідний для держави чоловік.

 

«Ми все робили своїми руками, своїми силами – і діти, і я, і він робив, я ж не кажу, що він не робив. Усе село знає, що я тільки працювала, більше я нічого не знала, я ніде не була, ні на морі ніде крім лікарні. Полуницю садили, картоплю, яблука - по базарах, все збирали копійка до копійки. А він потім усе забрав. Діти мої, як навчилися ходити, почали працювати – Руслан з 12 років, фотографія є, де від комбайну відвозив на тракторі зерно, мішки тягав, усе, що нажите, все своїми руками»

Єфалія Гнатюк, дружина Сергія Гнатюка

 

- Не пробували домовитися, щоб поділити все майно без судової тяганини?

 

- Це ж вони подавали до суду, а не я. Я казав – беріть, закочуйте рукава і працюйте. Бо я ж це все з собою в гроб не заберу, в гробу карманів немає. Але про це й мови немає. Жінка на суді сказала, що я більше десяти років зі мною не живе, тільки й того, що під одним дахом. То я кажу судді: «Ви це запишіть у протокол – раз вона не живе, не спілкується зі мною, яке вона може рішення приймати по фермерському господарству?!». Я все життя на позичках прожив, а в неї шість тисяч оказалося на книжці. Не знаю, скільки вона зняла. Ми ж спільно жили, то чому я про ці гроші не знав? Бо в мене три тисячі було, і я казав, що вони є. А де в неї взялися – це питання. У них – і в сина, і в дружини - наполеонівські замашки, а до роботи, то навіть не знаю, з ким зрівняти. Мені всі кажуть – як ти з нею жив? Ну, кажу, дітей жалко було. Але діти потім теж не всі вдячні бувають.

 

Коментарі

 

Андрій Гнатюк, менший син:

 

- Батько женився на другій. Усе на ньому, в нас нічого немає, і мамі він нічого не віддає. Як цю ситуацію назвати, я не знаю. Ні в мене нічого немає, ні в братів, ні в мами. Батько тільки обіцяє. Він це вміє. У нього коронна фраза: «Робіть - будете мати, колись усе буде ваше». Обіцяє, а як до діла, то нічого. Це так як із дідовою хатою. Обіцяв-обіцяв, я діда доглядав, а батько собі ту хату забрав, і я лишився ні з чим. Сказав – колись буде ваша. Зараз я живу в тій хаті, де колись жили батько і мати, а він перейшов на пасіку. Там чотири кімнати, у яких зробили ремонт. У старшого брата своя хата, будується зараз. Я працюю на теплицях, але не знаю, чи оформлений, бо батько там командує, все в його руках. Ніби він казав, що оформив мене. Щодо судового процесу і рішення про те, що мамі нічого, а батькові все, то що тут скажеш - Бог все бачить.

 

Сусідка (відмовилася називатися):

 

- Що я можу вам сказати?! Жили вони добре, і господарство дуже велике тримали. Він на тракторі робив, а вона по господарству. Троє дітей. Тяжко було, будувалися. Батрачила вона добре, це всі люди можуть підтвердити. Але ви зрозумійте, я в селі живу. Усі люди кажуть, що образив він її дуже. Так ніхто не робить. Оце все, що я можу сказати. Бо працювала вона як на каторзі. Вранці виходиш - вона сапає, потім біжить до господарства. Вони ж тримали і коней, і корів, і свиней. Потім пасіку побудували. Вона ж теж її будувала, допомагала. Годувала людей, прала. Не буду казати, як моє прізвище, бо ви напишете, а мені в селі ще жити. Ви приїдьте в село, пройдіться, і вам усі скажуть, як вона батрачила.

 

Анна Осипенко, тітка Сергія Гнатюка:

 

- Гнатюк Сергій – мій племінник, його мама – моя рідна сестра. Але мені так шкода його дружину. Воно бідне сирота, з Росії приїхала, беззахисна. Я вважаю, що рішення суду несправедливе. Якщо було десь рабство, то вона була в рабстві. Вона мені зовсім чужа, але хай би була справедливість. Троє дітей, чоловік четвертий. Пере, годує їх, обіди людям готувала, по 10-11 душ було на полі, нагодує людей і біжить на поле – чи картоплю вибирає, чи буряки тягне, і сапала. Всю роботу вона робила, і як тільки все це витримувала – я не знаю. Така маленька, щупленька жіночка! Усе було на її плечах. І свиней було по десятеро, і все вона сама обходила. А тепер він женився, розписався. Я йому казала – ти ж не перший і не останній, знайшов собі іншу, не подобається тобі твоя жінка, не зійшлися, то розійдися з нею по справедливості та й живи собі з тією другою жінкою, нащо ж її ображати?!

 

Анна Самодурва, сестра Єфалії Гнатюк:

 

- Вона нещасна людина. Усе життя пропрацювала. Троє дітей, господарство, городи. Втратила здоров’я. А він з нею взагалі ніколи не рахувався. Ображав дуже, бив. А подітися ж їй нікуди, бо троє дітей. І терпіла все життя заради дітей, боялася, що діти залишаться без батька, і до них будуть погано ставитися. Дотерпілася до того, поки він її не виграв із хати, бо знайшов заміну. Так знущався, що навіть слова не давав їй сказати, весь час кричав: «Закрий рота!». Зрештою пішов гуляти, і лишив її без нічого. Коло спілкування у нього широке - у нього ставок, у нього бджоли, туди машинами весь час начальство їздить, а він ловить рибу і їм роздає, мед качає і возить їм. І так людина лишилася гола і боса. А починали ж удвох з нуля. Не можна описати, як він над нею знущався. Сусіди знають і можуть підтвердити, але в кожного ж своє життя. Бив її частенько. Вона від мене приховувала спочатку. Працювала багато - і корову тримала, і поросята, і город… А він же ніколи ні сапи, ні лопати в руки не брав, відра води навіть ніколи в хату не заніс. Вона навіть якось руку зламала, то одною рукою дістає воду з криниці, а він іде і навіть не допоможе – ото такий страшний чоловік.  Втратила здоров’я і лишилася без хати і без усього. І пенсія мала, бо працювала у нього, йому навіть люди казали – ти ж хоч дай їй зарплату нормальну, щоб вона пенсію отримала, а він казав: «Що заробить, те й отримає». Доброго слова він не заслуговує. Але така людина, що так усе може розказати, ніби він ангел, а вона – хтозна-хто.

 

Тетяна Кавальчук, юристка, керівниця проектів коаліції «Молода Черкащина»:

 

- Ситуація, з якою стикнулися пані Єфалія та її діти, на жаль, є поширеною і ще раз підтверджує, що з проблемами насильства стикаються різні сім’ї, заможні і впливові зокрема. І в таких сім’ях жертві домашнього насильства набагато важче захистити себе і своє майно, бо на заваді стають зв’язки та важелі впливу іншої сторони. В таких умовах треба ретельно готуватися до судового захисту своїх інтересів. По-перше, усвідомити, що приховувати знущання над собою – це додаткова «допомога» агресору, насильник знає, що жертва терпить, залякана і не буде нікуди звертатися – і тому продовжує цинічні дії. Тому треба звертатися в міліцію, і не треба боятися, що правоохоронні органи не зреагують належним чином – при великому публічному розголосі справи в ЗМІ міліція буде більш мотивована виконати свої обов’язки відповідно до чинного законодавства. По-друге, треба заздалегідь, ще до початку судового процесу, потурбуватися про докази, зокрема, поступово збирати документи на майно, яке є спільним майном подружжя. Це полегшить доказування своєї правоти в суді і допоможе підстрахуватися на випадок підробки документів підчас суду (що, до речі, є злочином). По-третє, завжди краще на початку захисту власних інтересів проконсультуватися з юристом, а краще з декількома. Тому що помилки, які можуть трапитися на початку справи, можуть звести нанівець увесь подальший процес, і їх важко, а інколи і неможливо, виправити. На жаль, бувають випадки, коли адвокат, якого наймають для захисту, не виконує свої обов’язки і навіть шкодить своїми діями справі, тому так важливо якомога раніше це виявити і змінити захисника. Я сподіваюся, що касаційна інстанція врахує всі обставини цієї справи і прийме обґрунтоване рішення.

 

Фото надані героями публікації

Поділіться з друзями: