Щастя це

Щастя - це ділитися світлом, любити. Поділіться зі світом своїм ЩАСТЯМ. Ставайте нашими героями і партнерами.

 

Зробіть світ щасливішим! Поділіться своїм щастям!


24 Вер 2012

Люди з особливими потребами: від ізоляції до відкритого суспільства

Читайте більше в рубриці Резонанс
 

Люди з особливими потребами - з обмеженими можливостями в русі, незрячі чи з проблемами із слухом, люди з ДЦП і так далі - сьогодні в Україні фактично ізольовані. Для них, тих же людей на візках, не створені умови ні для проїзду в транспорті, ні для нормальної доступності наших вулиць-магазинів-лікарень-парків-туалетів... Не кажучи вже про високі матерії та активність на тих же виборах. Утім, проект «Особливі виборці: голоси меншин у парламентській виборчій кампанії 2012» - не лише виборчий, але й покликаний встановити комунікацію між "активними гравцями", які прагнуть керувати країною, і, власне, людьми з особливими потребами. Як і з іншими соціальними групами, інтереси яких суспільство поки значною мірою ігнорує.

 

Першим етапом "налагодження комунікації" стало як нагадування активним виборчим суб'єктам про існування таких людей, так і пряме питання до них на кшталт "Як ви збираєтеся враховувати інтереси цих людей і чи є це у вашій програмі?"

Але головним майданчиком проекту стають "Форуми розмаїття", на яких безпосередньо представники цих соціальних груп, а також різних організацій та інституцій, зокрема і органів місцевого самоврядування, обговорюють найбільші проблеми та змальовують моделі вирішення цих проблем.

 

2IMGP84142

 

Тож протягом вересня-жовтня 2012 року відбуваються Форуми розмаїття у Черкасах, Білогірську, Ужгороді, Донецьку, Бердичеві та Луганську

 

Окрім людей з особливими потребами, учасниками Форумів розмаїття стануть роми, соціальні сироти, геї та лесбійки, представники ісламських та християнських радикальних громад. Врешті, навесні 2013 року має відбутися зріз змін в становищі меншин та вразливих груп та наскільки їх побажання були враховані депутатами ВР. Перший такий форум - саме за участі людей з особливими потребами - відбувся в Черкасах.

 

Люди з особливими потребами окреслили коло мінімальних потреб і сподівань від влади, суспільства та майбутніх депутатів. Урешті, черкасці зазначили, що, на жаль, поки немає постійних лобістів їх інтересів ні в парламенті, ні в органах місцевого самоврядування. 

 

А члени виборчих комісій, спостерігачі та представники КВУ констатували, що у виборчому законодавстві України, на відміну від багатьох країн, досі не забезпечені інтереси людей із особливими потребами навіть щодо доступності приміщень для голосування. Банально немає ні пандусів, ні перил, дільниці інколи розміщуються не на першому поверсі, немає і вже "прописаних у законі" бюлетенів із шрифтом Брайля для незрячих тощо.

 

Загалом люди з особливими потребами наголосили на наступних проблемах, які унеможливлюють "безбар'єрність".

 

Громадські приміщення

 

В тому числі поліклініки, туалети, виборчі дільниці тощо. Як правило, всі вони не пристосовані для візитів "візочників" (немає пандусів тощо).

 

Транспорт

 

Зокрема й автобуси, тролейбуси, потяги...  Немає навіть обіцяних і рекламованих на вокзалах "спецвагонів" для людей з особливими потребами. Не говорячи про мжливість комфортного заїзду і пребування у звичайних вагонах. Також відсутні заїзди із гідравлічним опусканням дна автобусів для нормального в'їзду візочників. Крім того, фактично неможливо згаданим людям на візках їздити дорогами чи тротуарами (немає заїздів і відповідних умов), гуляти в парках та інших місця з дозвілля та відпочинку.

 

Освіта

 

Попри початок запровадження "інклюзивної освіти", тобто спільного навчання дітей із особливими потребами та інших дітей, в Україні досі немає системного підходу і реалізації цієї системи. Тому такі діти часто змушені навчатися вдома та в окремих класах, що перешкоджає їх соціалізації та адекватному сприйняттю самим же суспільством. До того ж, досі немає достатньої кількості підготовлених асистентів, які б допомагали дітям, які цього потребують, в навчальних закладах.

 

Працевлаштування

 

Навіть людям із особливими потребами, які отримали вищу освіту, фактично неможливо працевлаштуватися. Роботодавці упереджено ставляться до таких людей, а держава не має жодної програми у цій сфері. Один із шляхів вирішення проблеми люди з інвалідністю назвали забезпечення працею з боку держави, або принаймні сприяння.

 

Врешті, звучали й інші пропозиції (читайте нижче). Утім, заступник голови Черкаської обласної організації КВУ Юрій Сас зазначив, що головна проблема - те, що наша держава й влада сьогодні не є людиноорієнтованою. Мовляв, якщо зміниться ставлення до всіх людей і влада та кожна структура зрозуміє, що інтереси громадянина та клієнта - головні, то вирішаться проблеми й різних вразливих соціальних груп.

 

 

Пряма мова

 

Світлана Поліщук, спілка спинальників «Ентузіаст»:

2IMGP84142

- У 30-й школі Черкас виборча дільниця – на другому поверсі. Піднятися візочникам взагалі неможливо. У нас в Південно-Західному районі дуже багато візочників, але голосують тільки 5-6 осіб. Інколи не встигають обійти спинальників, які голосують вдома. Тому багато з них не можуть проголосувати... Не тільки має бути один спецвагон для колясочників. Кожен вагон має бути таким, щоб інвалід міг в нього зайти. У нас в Черкасах є таксі для людей з інвалідністю. Воно почало користуватися великими попитом. Нам потрібна не одна машина, а хоча б дві. Одна машина – для ходячих. Інша – з підйомником – тільки для візків. Я, наприклад, їжджу по дорозі на візку, порушуючи всі правила, тому що по дорогах їхати не можна... Також потрібно зробити заїзди на бордюри з правильним кутом, щоб легше було заїжджати. Біля бордюрів їздити неможливо, стічні ями також заважають їздити на візку. На вокзалах, зокрема в Черкасах, дуже важко переїхати на візку з одного перону на інший. У нас проходить дуже багато концертів та різних заходів. Велике прохання – виділяти біля сцени чи трибуни спеціальні місця для візочників. А в Долині Троянд на візку взагалі їздити неможливо – там посипаний щебінь... Хотілося б щоб у поліклініках візочників обслуговували на першому поверсі. Тому що до лікарів на другий-сьомий поверхи заїхати важко. Нехай я буду чекати лікаря півгодини, щоб він підійшов, але не треба буде стрибати по поверхах. Так само сьогодні навіть Спілки для людей з особливими потребами розміщені на вищих поверхах. Потрібно, щоб їм давали приміщення на першому поверсі. Проблема - громадські туалети. Як правило, там дуже багато сходинок, слизька підлога (плитка). Людям з обмеженою рухливістю важко ними користуватися.

 

Лідія Чаплюк, Всеукраїнська організація інвалідів:

2IMGP84142

- Людям з обмеженою рухливістю дуже важко дістатися до виборчої дільниці. Тут і слизькі сходинки, і поручнів немає. Немає пандусів для візочників. Мало хто на виборчих дільницях допомагає людям з особливими потребами. Дуже багатьох з цих людей немає в списках виборців. І вони не мають змогу їздити і писати заяви, щоб їх включили. У мене сусідка – інвалід, і її ніяк не вносять у список. Для такої людини бігати по кабінетах і писати заяви – це пекло. І вона махає рукою на це все. У нас на базі третьої школи Черкас є клас для таких дітей. Вони не спілкуються із своїми ровесниками, не отримують знань, які потрібні. Вони ізольовані. Потрібно, щоб такі діти вчилися разом із всіма іншими дітьми. Тоді суспільство б ставилося до них по-іншому. Крім того, в нас такі діти не мають навіть статусу інваліда. Має бути безкоштовний проїзд для людей з особливими потребами. Ми п'ять років добиваємося, щоб він був цілорічний. А зараз він діє тільки з 15 жовтня по 15 травня. Ми недавно з дітьми їздили. Дають квитки у вагонах, до яких дійти таким людям фактично неможливо. Це просто жах. Непристосовані туалети. Ми розбирали візки. Деякі візки не розбираються. Якось заплатила за окремі вагони для людей з особливими потребами. Приїхала в Шевченково, а вагона немає. Нещодавно теж годину шукала начальника вокзалу. Так і не вдалося з ними поговорити. На Західній Україні трохи краще в цьому плані. Там є окремі віконця не лише для інвалідів війни, але й для усіх інвалідів... Є проблема, що роботодавець не хоче брати на роботу людину з інвалідністю. Кажуть: «А що я буду з інвалідом робити? Він буде на лікарняному сидіти, ще треба пандуси і поручні, щоб ця людина піднялася...». Тому необхідно молодого спеціаліста з особливими потребами, який закінчує вуз, працевлаштувати, дати йому направлення на роботу. Потрібен громадський транспорт, куди б змогли заїхати візочники. А сьогодні навіть матері з дитиною важко зайти в тролейбус чи автобус. Ще проблема – що водії громадського транспорту не зупиняються біля бордюрів. Доводиться стрибати.

 

Юрій Сас, заступник голови Черкаської обласної організації Комітету виборців України:

2IMGP84142

- Я бачив, коли людині з вадами зору, яка просила заповнити бюлетень, заповняли бюлетень не так, як вона хотіла. Я бачив голосування в обласному психоневрологічному диспансері. Людей з ментальними розладами приводили санітари голосувати. Очевидно, в цій процедурі є вади. Дуже важко провести межу адекватності людини щодо того, чи може вона зробити усвідомлений вибір. Санітар отримував бюлетень, розписувався за бюлетень і фактично голосував. Голосував так, як йому повідомили. Якщо ви включені в голосування вдома, але до вас не дійшли із скринькою, то це – порушення ваших виборчих прав, перешкоджання здійсненню волевиявлення. Це – стаття Кримінального кодексу. Комісія мала подбати про це, розрахувати все, звернутися до окружної комісії. Наше законодавство абсолютно не відображає цих проблем. За винятком людей з поганим зором, фактично сліпих. В законі передбачено наявність бюлетенів із шрифтом Брайля. Але їх не знайти на виборчих дільницях. Можна говорити про міжнародний досвід. Канадське виборче законодавство регламентує кількість сходинок, тобто не більше якої кількості сходинок людина має подолати, щоб дістатися виборчої дільниці. В законодавствах багатьох країн це все передбачено. Якщо людина хоче внести себе до списку виборців, то вона має звернутися до Державного реєстру виборців. Вона має подати особисту заяву. Піднятися на якийсь поверх установи – важко. Навіть для того, щоб відправити рекомендованого листа вона має дістатися до поштового відділення. Ми живемо в другому десятилітті 21 століття. В Естонії, наприклад, вже голосують вдома через електронну пошту за допомогою картки, яка дозволяє людині виконувати всі свої права і обов'язки громадянина, не виходячи від домашнього комп'ютера. Ми ж робимо якісь непослідовні кроки. Камери на дільницях поставили – це добре, звичайно. Але вже є постанова, яка дозволяє не транслювати це в інтернеті, а просто записувати. Виділили мільярд. Мені здається, що можна було розумніше витратити цей мільярд для організації виборчого процесу. Позиція цих виборців дуже мало цікавить партії і кандидатів... В той же час в Сполучених Штатах будь-який кандидат в конгресмени штату не дозволив би собі не прийти і не засвідчити, як для нього важливі ці речі. Більше того – організуються спеціальні благодійні бенкети і так далі. Представники місцевих організацій, навіть мало чисельних, є обов'язковими учасниками таких заходів, тому що вони – дуже важливі з точки зору побудови іміджу того чи іншого політика. Наші політики роблять розрахунок, що якщо тих, хто пересувається на візках, менше 1 %, то вони можуть на них не зважати. Суспільство повинно на це негативно реагувати. Коли це стане важливим всьому суспільству, тоді ці проблеми вирішаться дуже швидко. Якщо люди будуть ставити питання «Чому у вашій програмі нічого про це немає, чому ви не внесли в закон про доступність виборчих дільниць?»... Як це можна виправити?: Ніяк. Тому що в окружних виборчих комісіях немає такого завдання. В законі немає такої норми. Коли наша залізниця буде клієнтоорієнтованою, то будуть нормально там ставитися до всіх, в тому числі, й до людей з особливими потребами, і проблема відпаде автоматично. Коли інклюзивна освіта буде суворо запроваджена законом, тоді через сидіння за партою з людиною з особливими потребами пройдуть усі. Тому потім роботодавець, який вчився в садочку, школі та інституті з такою дитиною, не матиме бар'єру брати на роботу таку людину. Тому нам треба починати з влади і будь-якої структури, яка орієнтована на потреби споживача, громадянина, а не задоволення своїх інтересів. Тобто загальна проблема, що в нас не людиноорієнтоване суспільство.

 

Станіслав Шумлянський, керівник проекту:

2IMGP84142

- Це люди, про яких ми переважно не чуємо, не бачимо по телебаченню... А якщо бачимо, то в якихось специфічних контекстах. Але ми переконані, що цим людям треба створити можливість висловлення. Суспільство має їх почути і побачити. Більше того – ці люди дуже багато можуть запропонувати суспільству. Ми в межах проекту також намагаємося встановлювати комунікації між нашими політиками, які живуть десь в ізольованому світі, і цими дуже різними групами виборців. І ми робимо довідник. Якраз зараз записуємо інтерв'ю з кожною партією, яка йде на вибори. І кожного представника партії – чи голову партії, чи керівника виборчого штабу – ми питаємо: «Чи звертає партія увагу на проблеми людей з особливими потребами? Якщо так, то що пропонується?». Буде дуже цікаво побачити цей зріз: що ж насправді вони пропонують. Багато для кого це запитання є несподіванкою і вони починають над цим замислюватися: справді є такі виборці і треба щось про них вказувати в програмах.

 

Анна Харченко, керівниця напрямку захисту людей з особливими потребами коаліції «Молода Черкащина»:

2IMGP84142

- Коаліція «Молода Черкащина» зацікавлена у проведенні таких заходів, тому що в нас є окремий напрямок для людей з особливими потребами... Якшо в дитини складна форма інвалідності, то в школі їй потрібен персональний асистент. У тих же Штатах є ціла служба персональних асистентів, яка фінансується державою. І біля кожної такої дитини працює асистент. У нас в третій школі Черкас на трьох таких дітей, які потребують допомоги, є лише один асистент. Хоча ці діти, порівняно з тими, які навчаються вдома, в сто разів адаптованіші, це чистою інклюзивною освітою не назвеш.

 

Галина Корнієнко, Інститут розвитку міста:

2IMGP84142

- Я відповідала за матеріальне забезпечення виборчих дільниць. Чесно скажу – коли ми ходили і перевіряли, як підготовлені дільниці до виборів, ніколи не поставало питання доступу для людей з особливими потребами. Ми перевіряли наявність телефону, сейфу, канцтоварів. Але жодного разу не було поставлено питання перевірки доступу людей з особливими потребами до виборчих дільниць. У Сполучених Штатах є лобістські групи громадських організацій, які йдуть до сенаторів і вимагають і внести щось до законодавства. У нас дуже багато громадських організацій... Хто у нас лобіює ці питання? Кажуть, що звичайні люди не зрозуміють потреб людей з особливими потребами. Можливо, зробити акцію, щоб, наприклад, депутати сіли на візки і проїхалися по місту, в магазини, в лікарні... Тоді б вони на своїй шкірі відчули проблеми.

 

Поділіться з друзями: