Щастя це

Щастя - це ділитися світлом, любити. Поділіться зі світом своїм ЩАСТЯМ. Ставайте нашими героями і партнерами.

 

Зробіть світ щасливішим! Поділіться своїм щастям!


06 Лип 2012

«Трипільське коло-2012» - на межі провалу?

Читайте більше в рубриці Культура
 

Вже багато писано-переписано про розкішність цьогорічного фестивалю «Трипільське коло», що відбувався біля Ржищева на Київщині, але я не можу не написати хоча б коротеньку оповідку про цей фестиваль від себе, як від учасника, що побачив усе зсередини, і як від гостя, який просто приїхав відпочити, до речі, вже вчетверте.

Пропоную вашій увазі суб'єктивно-об'єктивні враження мої та людей, з якими мені довелося (пощастило) поспілкуватися на фестивалі. Я навмисне витримав паузу в тиждень, щоб підвести своєрідний підсумок заходу тоді, коли вщухнуть емоційні і надто суб'єктивні обговорення.

Перше і те, що дуже мене вразило – це кількість людей. Усі попередні роки головною стежкою було важко пройти. А цього року я сміливо їхав ровером, фактично не зупиняючись та не оминаючи людей. Минулі роки цією ж головною центральною стежиною стояли майстри і це було напрочуд зручно як для туристів, що, йдучи до малої чи великої сцени, могли подивитися вироби майстрів  та щось придбати собі, так і для самих майстрів, які мали постійні потоки відвідувачів. Тепер же ця стежка фактично пустувала по обидва боки, час від часу, заповнюючись певними майданчиками, а алея майстрів була під лісом і прохід до неї пролягав або від входу через крани з водою та болотце, викликане постійним миттям людей, або ж, з боку сцени, коли потрібно було «пропиляти» добрячих 5-10 хвилин фактично пустою головною стежиною.

zah

Додавало у питання ярмарку добрячу ложку дьогтю ще й нововведення – власні фестивальні гроші «копи», за які відвідувачі зобов'язані були купувати усе. Не лише вироби майстрів, а й їжу. «Копи» ці обмінювалися в декількох місцях один до одного. Однак умови, в які було поставлено торговців, руйнували ідилію власної грошової одиниці, яку вигадали генеральні організатори. По-перше, з кожного продажу торговець мав віддавати 10% організаторам, незважаючи на те, що проплатив чималі гроші за місце + за в'їзд транспорту. По-друге, відвідувачі, намінюючи гривні на «копи», обміняти назад їх не могли. Тобто, якщо залишилися в тебе місцеві грошики – лишай їх на добру згадку про фестиваль. Це викликало подвійні операції купівлі: спершу пройтися, вибрати товар чи продукт, страву, дізнатися ціну, а потім зганяти до пункту обміну та поміняти чітку суму. Або ж - темний продаж за гривні.

Багато людей, забивши на подібні складнощі, просто ходили у місцеві магазинчики та купували продукти там. Так робив і я. Хоча для мене, як одного з організаторів літературного майданчика (літературним фестивалем «Трипільське літО» це не можу назвати за певних причин, яку озвучу далі в тексті), було передбачено дворазове харчування. Але, по-перше, через мільярди лаж в генеральній організації, я та мої колеги-друзі просто не мали часу ходити до умовної їдальні, яка знаходилася у крайній точці 17-тигектарного поля, а по-друге, те, що нам давали, їжею назвати не завжди можна було. Звісно пісний рис – це цілком терпимо, але рагу, а конкретніше, скидана капуста, картопля, кабачки і можливо ще щось, без солі, перцю чи ще чогось, що дало б цій страві хоча б якихось смакових якостей, їжею назвати просто язик не повертається. Якби вони хоча б це не варили, можна було б посолити, присмачити олією і вийшов би салатик. А так – ...гаряча давка овочева каша без смаку, в той час, коли більш важливим організаторам, на момент мого єдиного візиту до тієї «їдальні» давали макарони та рибу. Хоча питання харчування не було найбільшою проблемою фестивалю.

Дедалі більшою проблемою було питання транспорту. Коли люди просиджували по декілька годин у фестивальному автобусі  на «Видубичах», до місця перебування якого не було обіцяних вказівок з метро, і платили по 35  гривень, у той час, коли звичайний маршрут до Ржищева, зокрема до технікуму, де проходив фестиваль, брав 25 грн. А виїхати з території фестивалю взагалі виявлялося надскладно, адже автобуси ходили за якимось уявним графіком. Саме з цієї причини Ірина Славінська, яка приїздила читати лекцію, до ночі простояла на зупинці чекаючи автобуса, який за програмкою мав ще бути, однак його не було. Довелося їм їхати іншим, не фестивальним. Саме через проблеми з транспортом Олександра Ірванця довелося одразу відправляти не фестивальним автобусом, а їхав він на фестиваль, простоявши 1,5 години на «Видубичах», як власне, і Максим Кідрук та багато інших досить відомих учасників та звичайних гостей.

namet

Питання техніки теж давалося взнаки, це питання я поєднаю з логістикою організації майданчиків та розподілу технічного забезпечення. Найглобальнішими промахами були, звісно, затримка п'ятничного концерту на 2 години та поломка генератора посеред концерту у суботу, що перервало і відтягнуло масові розваги ще на більший час, ніж у п'ятницю. Поряд з цим, мали місце безліч інших недопрацювань та відвертих промахів в організації. Перше – це мала сцена. Не розумію, навіщо вона волала так голосно, перекрикуючи вдень усі майданчики, існуючі на фестивалі, а ввечері – велику сцену із зірками? Чому інші майданчики не було забезпечено повноцінно технічним спорядженням? До прикладу, на літературному майданчику, який робили ми, – по факту апаратура у четвер з'явилася о 18-й годині. Хоча заходи розпочиналися о 15-й, але прибула вона не повністю. Стійок, які сам Олесь Журавчак обіцяв і ще й перепитував потребу в них, за чотири дні так і не з'явилося, а з трьох мікрофонів, які дали першого дня, вже у п'ятницю лишився лише один. Бачте, десь на інших не вистачає. Проектора, який також був прописаний у потребах і неодноразово підтверджений-узгоджений на нарадах, і через який мало не зірвалися декілька заходів, так і не з'явилося. Проблеми були і на інших майданчиках, зокрема, «Сінема» транслювали свої фільми на банері із зображенням торгових марок, недбало прикріпленому до стовпа, без будь-якого тенту чи іншого накриття чи відгородження. Зате тент був у нас – на Літературному фестивалі «Трипільске літО». Чудовий зелений тент для торгівлі – це, як виявилось вже на фестивалі, і була невеличка сцена, яку обіцяли генеральні організатори. Щодо глядачів, то на них, які чотири дні горіли під сонцем, відвідуючи заходи, не виділили навіть тенту, не кажучи вже про щось краще. З технічного краму не дочекалися ми і 8 столів та 8 стільців, які також були прописані у потребах і неодноразово узгоджені-підтвердженні генеральними організаторами на нарадах. Не дісталися ці столи майже нікому. Загалом, на фестиваль замість декількасот столів завезли, здається, 12, зі слів Олеся Журавчака.  На нашому майданчику через це злетіли майстер-класи, інші заходи довелося пристосовувати до сидіння на землі чи копицях сіна, які серед залишків вдалося вибрати, адже майстри забрали їх, не спитавши, як зазначили організатори. Однак, ніхто з організаторів не захотів їх відбирати у майстрів, відправивши нас ввічливо самих туди - типу, вам потрібно, ви і вибивайте-забирайте їх у майстрів. Забрали декілька штук. Але знову питання, чому ці копиці залишили без нагляду, що майстри так легко могли їх забрати? І невже ж ніхто не бачив, як близько сотні тюків соломи таскали майстри через півполя впродовж декількох годин?

sl

Літературна критикеса Ірина Славінська читає лекцію про здорове споживання літератури

Загалом, не отримавши мінімуму, нам довелося ліпити з нього щось подібне до сцени. Інші учасники, більш досвідчені, схоже, знаючи особливості організації, привезли усе, підкреслюю, УСЕ, з собою. Це враховуючи те, що за організацію подій організаторам майданчиків не платили ні копійки. Це враховуючи кабальні ціни за вхід, подвійне здирання грошей з майстрів, завищені ціни на транспорт, фінансову підтримку облдержадміністрації тощо. У нас і у інших майданчиків, здебільшого, усе вийшло доволі таки непогано, однак не завжди презентабельно. Як можна зробити презентабельним майданчик з тенту, трьох колод та двох копиць сіна? Хоча, не знаю чи з цих технічно-організаційних причин, чи з певних інших, багато майданчиків впродовж дня майже не працювали. Водночас, на літературному майданчику заходи відбувалися безперервно з 11-ї до 19-ї години. Мала сцена, на яку так багато сили і грошей було витрачено, не виправдовувала себе абсолютно, не збираючи більше людей, ніж на маленьких майданчиках, типу майстер-класу чи тієї ж самої літературної сценки. І більшість заходів на ній були відверто низькоякісними.

ts

Письменники Ірина Цілик та Артем Чех розповідають про дауншифтінг

А ще, надавши нам такий інвентар, генеральні організатори ще планували, щоб половина учасників фестивалю їхало та проходило на фестиваль власним коштом. Де це бачено, що учасник, який робить шоу, має за це платити?! Це дуже дивний підхід, але він одразу показує загальне ставлення генеральних організаторів до людей та пріоритети, які вони ставлять перед собою, організовуючи подібні заходи.

Презентував ставлення до людей і мовний фактор – фактично усі члени оргкомітету були російськомовними. Ні, не подумайте, що я маю якісь претензії на утиски російської мови, що ви)). Однак на фестивалі, який позиціонує себе еко-культурним та етнічним, організаторам, які спілкуються з відвідувачами, принципово варто було б спілкуватися українською, щоб не порушувати гармонію концепції фестивалю.  З цим пов'язані навіть деякі прикрі випадки. До прикладу, відомому журналісту та радіоведучому Олексію Ананову на бейджі написали Алєксєй Ананов. Цей фактор дуже обурив останнього.

Мене, як організатора літературного майданчика, просто вимучило чотириденне перебування на фестивалі: постійна біганина та вибивання усього, домовленості-передомовленості з волонтерами-організаторами-директорами (а там їх було щось дуже вже багато). Загалом, важко, особливо, коли відповідальні люди або просто не відповідають на дзвінки, або ж не зважуються брати на себе відповідальність, відправляючи до головного – Олеся Журавчака. Тут варто віддати належне Олесю. Попри смикання його з усіх можливих боків, він завжди намагався вислухати, зв'язувався рацією з відповідальними і наказував вирішити питання. Звісно, більшість з цих питань вирішеними так і не були, але все ж - намагався. Окрім прикрого випадку з моєю колегою Олею Гончар, коли Олесь просто відмовився з нею розмовляти та допомогти вирішити важливе питання.

Проблема, на мою думку, тут була у незлагодженому колективі організаторів. Колектив сформовано напередодні фестивалю, і, на жаль, багато серед цього колективу було невідповідальних людей, а часто – і невихованих. Зокрема – відповідальний за ярмарок майстрів, згідно бази контактів – Ігор Мельник. Людина не вміє розмовляти спокійно – лише кричати і причому незрозуміло про що і чому. Коли на літмайданчику виникли питання з розміщенням наметів видавництв, на моє чітке питання «як поставити намети, щоб було правильно і безпроблемно?», відповіді цей істеричний чоловік не мав. Тобто кричав, аби кричати. Іншою людиною з хамськими замашками була комерційний директор фестивалю Світлана Олексієнко. Мало того, що впродовж усіх днів вона так прохано себе поводила і мало на що відповідала, постійно відправляючи до інших, то ще і в останню ніч образила головного куратора майданчика літератури Тараса Шако та учасника фестивалю,  художника з Черкас Миколу Дзеціну, вирвавши у першого з шиї бейдж і вдаючи, ніби вперше бачить його, вимагала 20 грн з кожного за прохід.

Ґрунтовні прогалини у колективі були і з волонтерами та охороною. По-перше, вони, як я зрозумів, виконували саме ці дві функції одночасно. Тобто, охорона була без спеціальної підготовки, і в разі чого, не була спроможною виконати свої функції. А загін беркуту приїхав лише задля охорони Анатолія Присяжнюка під час його візиту на територію фестивалю. Того ж для трапилася трагічна історія з одним із міліціянтів, який за чутками, вилучив у одного з відпочиваючих героїн і вирішив спробувати його. Закінчилося це смертю. Що ж до волонтерів, на рівень їхньої організації я особливо звернув увагу двічі за фестиваль. Першого дня побачив, як хлопці та дівчата палили на території та пили пляшкове пиво. Так, на території, де це суворо заборонено робити(!). Друге, в один з наступних вечорів, коли біля воріт я побачив дуже п'яну особу, яку без жодних проблем пропустили на територію. На мої зауваження щодо того, як вони пропустили п'яну людину, охоронці-волонтери з відверто зніяковілими очима увімкнули дурника та вдали, ніби нікого не пропускали, і взагалі, не бачать, щоб хтось там попереду п'яний йшов.

Традиційно залишилося глобальною проблемою на фестивалі водопостачання. З року в рік це питання ялозиться і обговорюється, але нічого не змінюється. Швидше – погіршується – на 17 гектарах землі 6 кранів з водою, яка ледь жевріє з них та близько 5 абсолютно відкритих з усіх боків душових, які більшість доби не працюють. Навколо усього цього болото та черги, що вимірюються десятками метрів. Виявляється, воду цього року подавали з сусіднього технікуму, але чомусь (?) дозували. Тому, довелося мені спостерігати картину, коли молода мама не могла помити своє немовля, а це безпосередня загроза здоров'ю дитини. Та схоже, що головні організатори за це дуже не переймалися, адже на прохання цієї мами увімкнути воду, бо дитинка мокра і потребує, щоб її підмили, відповідь була простою і непохитною: «Приходьте за декілька годин».

І під кінець додала негативу фестивалю історія з аварією автобуса та травмованими людьми. Звісно, від такого ніхто не застрахований. Прикро лише, що організатори одразу заявили, що автобус був не їхній, а приватний. Хоча насправді, і на це є ряд підтверджень та багато свідків, автобус був найнятий фестивалем для перевезення.

Звісно, не одними негативами повнився фестиваль. Було напрочуд багато цікавих подій та локацій, гарна погода, цікаві люди, веселі концерти, нічні посиденьки біля вогнища, за якими відвідувачі не помічали багатьох недоліків і залишалися цілком задоволеними фестивалем. І це добре. Однак негативи, які були, і деякі з них перераховані у цьому матеріалі мною, не можна відкидати. І дуже б хотілося, щоб організатори фестивалю сприйняли ці рядки не як особисту критику та намагання образити, а як здорову критику, покликану на покращення якості організації та вирішення важливих проблемних питань до наступного фестивального року. Чудово розумію, що такий масштабний фестиваль важко організувати, однак не можна ігнорувати негативи. Особливо, якщо деякі з них були відвертими, свідомими, і мало не зумисними з боку організаторів, а також, виявилися вже котрий рік поспіль. Тож хочеться побажати сили та натхнення організаторам. І хоч цього року я залишися дуже розчарованим як гість, і як учасник, і для себе вирішив, що вже навряд приїду на фестиваль «Трипільське коло» у 2013 році, все ж, хотілося б, щоб він продовжував свою діяльність, але обов'язково в удосконаленому вигляді, адже, тільки так він має якісь перспективи.

Р.S. Дуже хотілося б, щоб організатори фестивалю, зокрема, люди, які ведуть сторінки фестивалю у соцмережах, не відгороджувались від зауважень та критики, не банили повідомлення та не видаляли коментарі, а усе фіксували і дякували за поради. А також, брали на себе відповідальність за свої дії. І якщо трагічний автобус був найманий ними, то ні до чого писати, що він здійснював приватний рейс. Адже правда завжди вийде нагору, як би її не ховали. І краще визнати свої помилки, ніж приховувати їхню наявність та викликати цим ще більше обурення з боку громади.

Почитати про фестиваль можна тут:

«Трипільське коло»-2012. Убийства, аварии, сорванные концерты

 Чому я більше НІКОЛИ не поїду на Трипільське Коло

Літературний фестиваль «Трипільське ЛітО» у вузьких рамках «Трипільського кола» 

 Трипільське коло. Парад стихій

 Літературний фестиваль «Трипільське ЛітО» у світлинах

 

Фото Ірини Мороз та Євгенії Гайдамаки

Поділіться з друзями: