Щастя це

Щастя - це ділитися світлом, любити. Поділіться зі світом своїм ЩАСТЯМ. Ставайте нашими героями і партнерами.

 

Зробіть світ щасливішим! Поділіться своїм щастям!


05 Лип 2012

«Дощ у Нойкьольні» - вистава на подіумі

Читайте більше в рубриці Культура
 

Черкаський драмтеатр представив другу виставу режисера Андрія Мая. Цього разу, після вербатіму «Місто на Ч», публіка побачила сучасну німецьку драматургію Пауля Бродовскі «Дощ у Нойкьольні». Таку собі полікультурну драму із сучасною нефільтрованою, часом брутальною лексикою, наркотиками, сексом, містичним лисом, що вміє розмовляти, темою імміграції, батьків і дітей... Глядачі на сцені споглядають на акторів над глядацьким залом, точніше - на подіумі, побудованому над глядацьким залом. Основні події відбуваються безпосередньо серед глядачів. Актори час од часу бігають поміж рядами, сідають поруч із глядачами. Несподіваним елементом сценічного простору стала рамка-металодетектор, крізь яку проходять перед початком дійства глядачі. Зрештою, у фінальній сцені вона перетворюється у у таку собі браму дощу, над якою височить опудало грізного лиса.

У виставі безліч діалогів сприймаються дещо нестандартно. У тому числі й видозміною, постійною грою слів. Немов актори на ходу творять ці слова і звуки, випробовують їх, забувають їх, граються ними.

Багато що у постановці несе пластика, постійні дефіле акторів.

 

IMGP7126

 

IMGP7126

 

IMGP7126

 

IMGP7102 copy

IMGP7102 copy

IMGP7102 copy

IMGP7102 copy

IMGP7102 copy

IMGP7102 copy

IMGP7102 copy

IMGP7102 copy

 

IMGP7126

IMGP7119 copy

IMGP7119 copy

IMGP7119 copy

IMGP7119 copy

IMGP7119 copy

IMGP7119 copy

IMGP7119 copy

 

Єдиним початком і кінцем «Дощ у Нойкьольні» створює певний цикл життя. Життя і смерті.

Типажі з одного боку традиційні для німців: араби-іммігранти, вимираючі будівничі «чистої раси», недалека молодь, стурбований таксист. З іншого боку - якісь химерні істоти в особі людино-лиса, за яким постійно полює ностальгуючий за Гітлером представник фактично зниклої професії точильників ножів. Олегу Телятнику став надзвичайно близьким образ цього таємничого й доброго лиса.

 

Взагалі всі актори черкаського театру вийшли із звичних ролей і показали зовсім інший театр. Без якихось масок і стандартних рухів. Інколи це було схоже на божевілля, але завжди все, що творилося у виставі, було життям. Без гриму.

 

Ці божевільні танці Олеся Павлютіна, його танець кохання із Надією Корбут... Ці прості, благородно-жорстокі й сексуальні фантазії Олександра Кузьменка. Ці філософські розмірковування про долю іммігрантів Юрія Берлінського. Ця маніакальна й майже наукова ідея порятунку людства від лисів і, врешті, неочікувана доброта арійця під впливом арабської пісні... Цікаво, що вже в другій виставі режисера Андрія Мая Олександр Кузьменко грає роль таксиста.

 

 

IMGP7126

IMGP7136 copy

 

Фінальна сцена з дощем-металодетектором, крізь який проходять актори, врешті, містерійно завершує постановку.

 

 

Поділіться з друзями: