Щастя це

Щастя - це ділитися світлом, любити. Поділіться зі світом своїм ЩАСТЯМ. Ставайте нашими героями і партнерами.

 

Зробіть світ щасливішим! Поділіться своїм щастям!


25 Трав 2012

Олександра Теліженко презентувала «Основи національної культури»

Читайте більше в рубриці Культура
 

Знана мисткиня Олександра Теліженко 25 травня у Черкаському академічному музично-драматичному театрі імені Тараса Шевченка презентувала книгу «Основи національної культури». Презентація відбувалася в рамках святкування 726-ї річниці Дня міста та за підтримки Черкаської міської ради.

 

ot

 

«Я багато читала, писала, аналізувала, і врешті-решт прийшла до тієї думки, що наше мистецтво – це аж ніяк не прикрашання побутового виробу, це не прикладне і аж ніяк не вжиткове мистецтво. Книга адресована молоді і покликана пробудити в неї інтерес, щоб їм захотілося більше про все це дізнатися. Бо в нашому народному мистецтві такі глибини заховані!», - сказала Олександра Теліженко.

 

1 7

 

Упродовж трьох годин вона розповідала про кожен розділ монографії. Цитувала Тараса Шевченка, коли запрошувала молодь читати «Основи національної культури», закликаючи «не минати ані титли, ніже тії коми». Також пригадала Федора Достоєвського і вирішила дещо підкоригувати його гасло «Краса врятує світ», зазначивши, що «усвідомлення краси врятує світ».

 

Крім того, мисткиня звернулася до сакрального звуку Ом (первинна мантра у ведичній та індуїстській традиції), запропонувавши своє трактування початку великої кількості українських народних пісень:

 

«Ом»– це початок і кінець. А кожна наша українська пісня починається з «ой». І всі кажуть, це у нас усе погано, і ми плачемося – «ой у полі криниця стояла» і так далі. А ви самі скажіть – о-о-о-о-й. О – означає початок, тобто, хай пісня добре починається. Усе в нашій культурі – в слові, і в пісні - має колосальне значення, треба тільки його вичитувати», - зауважила Олександра Теліженко.

 

Привітати мисткиню та поділитися враженнями від книжки прийшло чимало людей.

 

5 4

 

4 7

 

Анатолій Чабан, історик, екс-заступник голови Черкаської облдержадміністрації, рецензент видання:


- Олександра Василівна вирішила дослідити основи української національної культури. І надзвичайно приємно, що вона подивилася історичні корені, митецькі корені. І дуже добре, що книгу вона розпочала дослідженням мистецтва часів палеоліту. Дослідила піктограми Кам'яної могили. Дуже цікаві міркування з приводу язичницької культури і введення християнства на Русі. Особливо цікавою є сота сторінка книги про «Велесову книгу». Хочу сказати, що в процесі рецензування ми неодноразово зустрічалися із Олександрою Василівною, я висловлював певні сумніви і думки з приводу певних позицій, які є дискусійними, і вони викликають в мене певний глибокий спротив. Але мабуть, найкращим успіхом книги є те, що вона викликає роздуми, консультації. І мабуть, нам треба продовжувати цей діалог. Для мене найпотужнішими були 4, 5 і 6 розділи. Мова йде про національне мистецтво України, коли Олександра Василівна досліджує абсолютно всі галузі українського мистецтва. Тож нам дуже поталанило, що ми живемо з такими талановитими людьми, як сімейство Теліженків.

 

Вадим Мицик,  етнолог, доктор філософії в галузі культурології, Заслужений працівник культури України:

 

- Ми сьогодні говоримо тільки про одну книгу – «Основи національної культури». Але Олександра Василівна перед цим написала книжку «Жива традиція» про народне мистецтво Черкащини і це теж монографічне дослідження. Тож ми маємо не тільки прекрасного народного митця, ми маємо мислителя, який досліджує творчість нашого народу. І не так, як навчали за радянських часів, що десь хтось був на цій землі, потім зник, а потім знову з'явився... Олександра Василівна дає струнку лінію розвитку життя народу на українській землі.

 

Ігор Дідківський, Український центр народної культури «Музей Івана Гончара»:

 

- Переконуюся, що патріархат в Україні і не починався. Якщо всі чоловіки думають, що вони не підкаблучники, то вони помиляються. Якщо ви подивитеся на історію... До речі, я читав книжку в рукописі, був збуджений, що всі філософи, з якими я вчився в університеті, через 20 років мені кажуть – ти уявляєш, якщо майстриня пише такі речі, то наш народ неможливо стерти. Щодо аріїв, про яких  згадала Олександра Теліженко, то коли я приїжджаю в Німеччину і в мене на грудях висить сварга, то я завжди митнику читаю лекцію хвилин 40 і розповідаю, що це таке. Бо в них цей символ заборонений законодавством... Українці хочуть довести, що вони самі по собі чогось варті. А інші держави – Америка, Росія – вважають, що вони варті того, щоб керувати цим світом. Це примітивно. Бо людина живе лише 70 років. Це примітивно – жити в цивілізації, де людина визначається вартістю її робочої години, а Бог – це бабло, яке «перемагає зло». Нічого воно не перемагає... Ми з вами такий дивний народ, у якому не закінчився матріархат. Я не вірю політику, який одержимий владою, бо він не може бути духовним. Я вірю в духовні джерела, коли чоловік хоче жінку, коли жінка любить чоловіка. Я вірю в традицію. Я вірю в борщ. Я вірю в рушники Олександри Василівни, які в мене висять у хаті. Я вірю в те, що ми з вами абсолютно щасливі люди. Нам треба подолати комплекс меншовартості, бо арії – це абсолютно самодостатні люди. В арійців не можна було казати «я думаю, що вогонь пече», чи «я думаю, що я люблю», чи «я думаю, що Олександра Василівна – джерело». Вони казали – «вогонь пече», «я люблю», «Олександра Василівна – джерело».

 

Валентина Коваленко, голова Черкаської обласної організації Спілки письменників України:

 

- Так, як лощина сповнена медом, так кожен розділ цієї книжки сповнений бальзамом, солодом для душі в плані ствердження, що  ми все ж таки є. Ми – дуже давні, ми є, ми були і обов'язково будемо. Будемо тоді, коли осягнемо ті основи, які в цій книжці закладені. Тут настільки все стисло, щілино, сконцентровано, що якби кожен із нас просто почитав цю книжку для пізнання, то він би зрозумів, хто ми і чого ж ми справді ось так живемо. Що мені дуже імпонує, що це для мене своєрідний довідник. Я письменниця, літературознавець, педагог, і мені часто доводиться шукати різні джерела зусібіч, щоб зрозуміти глиб нашого слова. Так от якраз мені дуже імпонує те, що стисло тут представлений інтерпретаційний, творчий і гармонійний погляд на символіку. Ми ж романтики з вами, і все, що ми зображуємо - чи словом, чи пензлем, чи барвистою заполоччю – все це символи. І вони багато розповідають про нас – треба тільки їх збагнути. Тому ця символіка мені дуже близька. Читаючи тексти і вбачаючи в них ту символіку, я її більше пізнаю. Також мені в цій книжці імпонує непідробний патріотизм. Виготовляти такі рушники і створити таку книжку – це абсолютно логічно. Бо творити і не знати основ нашої культури – це було б щось надумане і неприродне. І якраз показово в цьому плані, що багато з істориків уже говорять і не погоджуються з тим, що тут забагато уваги приділено «Велесовій книзі». Але ж вона для нас близька, бо там наш генний код. Тож я вітаю Олександру Теліженко, яка нещодавно виявила себе як поетеса, а тут себе виявила ще й в ось такій іпостасі науковця, дослідника. І вийшло, як на мене, суперово у змістовому плані.

 

Владислав Боєчко, кандидат історичних наук, доцент кафедри історії Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького:

 

- Хотів би привітати пані Олександру з цією книжкою. Це і підручник, і монографія, яку повинні досліджувати наші вчені і вивчати наші студенти. Я уже 15 років працюю в університеті, викладав різні дисципліни – історію первісного суспільства, народознавство, етнологію, і хочу вам сказати, що є книжки по народознавству, по українознавству, Галина Лозко досить близька у поглядах на формування українського світогляду до пані Олександри. Але саме такої книжки нам дійсно не вистачало. Своїм студентам я буду радити, щоб вони знайомилися з цією працею. Стосовно всього того, що сьогодні прозвучало по історії із найдавніших часів, то в мені здається, що авторку можна трошки покритикувати. Мабуть, Олександра Василівна надзвичайно ідеалізує український народ, тому що любить українську культуру. Так повинно бути. Але є ще історичні практики... Пані Олександра написала надзвичайно цікаву книжку. І я, як історик, погоджуюся з основними концептуальними позиціями. Є деякі нюанси, але я вам скажу – хто може сказати, як жили люди 100 років тому, як вони думали? Ніхто. Мене студенти не можуть зрозуміти, коли я їм розповідаю, як я жив у Радянському союзі, вони не розуміють, що таке інфляція, і що таке «нема ковбаси». Тому ми не можемо сказати, як люди жили кілька сотень років тому, не кажучи вже про тисячу років. Але пані Олександра фактично ніби знає про це, і формує свою концепцію цього життя. Офіційна наука не може сказати, звідки походить людина і не може пояснити цей світ. Тому я радий, що є така книжка і така праця.

 

Василь Нечепа, народний артист України, кобзар-лірник:


- Вітаю Олександру Василівну, бо знаю, що якщо вона щось зробила, то це буде класно. Дякую за запрошення. Бо я сам із Чернігова, і сьогодні мені треба було бути в Чернігові, але коли виїду з Києва на Переяслав, то відразу відчуваю, що це ж той шлях, де Тарас написав «Як умру, то поховайте мене на могилі». Черкащина для мене – це особливий край. Дякую Олександрі Василівні за її труд, бо знаю, що це нелегка праця. У всьому світі знають українську культуру. Не знають про неї тільки пересічні українці. Діти наші не знають. А коли дізнаються, коли прочитають книжку, яку написала Олександра Теліженко, тоді в нас усе стане гаразд. І я думаю, що ми ще до цього доживемо.

 

6 5

 

Наостанок Олександра Теліженко запросила усіх черкащан, які прочитають книгу, до дискусії. Нагадаємо, що наприкінці березня художниця відзначила ювілей виставкою в художньому музеї та презентацією поетичної збірки. Крім того, віднедавна родина Теліженків може похвалитися сайтом із незвичним дизайном. 

 

 

Фото Анни Тарасової, НародUA

Поділіться з друзями: