Щастя це

Щастя - це ділитися світлом, любити. Поділіться зі світом своїм ЩАСТЯМ. Ставайте нашими героями і партнерами.

 

Зробіть світ щасливішим! Поділіться своїм щастям!


22 Лют 2012

Навколо Вавілонської вежі з поліглотами ООН

Читайте більше в рубриці Резонанс
 

В Міжнародний день рідної мови прийнято писати про рідну мову. Не захотілось бути банальним і вирішив написати про офіційні мови ООН, про шість мов (китайську, арабську, російську, французьку, іспанську, англійську). Шість мов бувших імперій, які так чи інакше були (і є) переконані у своїй унікальній місії в цьому світі. Шість мов, які стали «рідними» мовами для жителів колоній і провінцій. Шість мов, які «умертвили» сотню мов так, що від деяких навіть не лишилось пам'яток писемності. Шість офіційних мов ООН – шість мов, які могли зникнути, розчинитись, відмерти, як і їх жертви.

Доля кожної офіційної мови ООН доводить, що кожна мова постійно перебуває в стані неоголошеної війни з світом.

 

Мова мандаринів

 

Почнемо з Китаю. Зараз Китай переживає неабияке піднесення і багато батьків, обираючи школу, звертають увагу на можливість навчити дітей китайській мові. Ще б пак - мине ще кілька десятків років і більшість населення землі буде говорити китайською. Отакий аргумент стає вирішальним навіть в Україні, яка не має з Китаєм ні спільних кордонів, ні спільної історії.

 

Те, що прийнято називати китайською мовою, власне, є мовою порозуміння для китайців Сходу і китайців Заходу, Півночі і Півдня. Подивіться на мапу світу. Китай площею зовсім трохи поступається цілій Європі. Так для китайців всі європейці схожі на одне обличчя , а от для них відмінність між самими китайцями просто величезна. В давнину Китай поєднувався завдяки єдиному письму – веньянь, що не заважало розвитку місцевих усних діалектів. До речі, давнє «китайське» письмо довгий час було і діловим письмом в Японії. При цьому ним можливо було тільки писати, але не читати. У «війні» діалектів перемогу отримала Північ. Північні діалекти стали основою гуаньхуа – писемності чиновників. Байхуа стала основою народної писемності. В минулому столітті рух за демократизацію освіти витиснув гуаньхуа і звернувся до байхуа. Північні діалекти так само стали основою усної мови. Сучасною усною «китайською» мовою є путунхуа. Європейці з колоніальних часів називали «китайську мову», тобто північні діалекти, також мандаринською мовою.

 

Здавалося б, китайська мова не зазнавала утисків з боку інших культур, але «війна» діалектів мало чим відрізняється від зросійщення чи полонізації українців.

 

Мова Корану

 

Так само не треба поспішати оголошувати всіх мусульман арабомовними. Звичайно, виникнення мусульманства і написання «Корану» мало прискорити зникнення багатьох мов народів, які прийняли мусульманство. Але «Коран» написаний «класичною арабською» - як священна книга мусульман - не міг бути переписаний. Тому мова «Корану» подібно латині в Ватикані просто став мовою, яку мав вивчити кожний правовірний. Але мова, якою спілкується різні народи, не може не змінюватись. Мову, якою спілкується третина мільярду людей, назвати «арабською» можна досить умовно. 22 арабські країни мають за офіційну «арабську» мову. Але розмовних мов в ісламському світі мінімум п'ять: магрибська, єгипетсько-суданська, сирійсько-месопотамська, аравійська і середньо-азійська. Для взаємного порозуміння мусульмани використовують арабську літературну мову. Тому кожен мусульманин як мінімум двомовний, бо спілкується в побуті місцевою мовою, а в офіційному і релігійному житті – арабською. Здавалося «Коран» і доктрина панарабізму врятували Схід від мовних війн. Але ж світ не стоїть на місці. Отака двомовність позначилась на якості літератури. Література, написана класичною арабською, поступається популярністю літературі, написаній на «місцевих» мовах. Але «місцеві» мови через свій позаофіційний статус не можуть похизуватись своїм багатством. Як результат в арабських країнах літературними мовами стають французька і англійська. Схоже, п'ятьом «арабським» мовам теж доведеться «виживати» поки інша арабська залишається офіційною мовою ООН.

 

Мова кортесів

 

Іспанська мова завдячує своєму статусу кривавим безумствам кортесів, які винищували мільйони (саме так - мільйони) індіанців, а разом з ним і їх вузликове письмо. Індіанці, які пережили кортесів, заговорили «іспанською» мовою. Ви правильно зрозуміли: «Іспанська» мова така сама іспанська, як і всі ті китайські, арабські... Нащадки індіанців і самі іспанці називають «іспанську» кастильською мовою. Крім баскської, яка відома завдяки терактам сепаратистів, в Іспанії спілкуються галісійською, каталонською, арагонською, аранською і аустурійською. Але нас більше цікавить те, що замість «кастильської» могла бути та сама арабська мова. Адже в VІІІ столітті королівство вестготів було завойоване і перетворилось на Кордовський емірат. На момент відвоювання християнами іспанських земель в Х столітті ці землі населялись вже носіями діалектів, які виникли в результаті змішання арабської і вестготської мови.

 

Класична арабська мова так само займала міцні позиції, бо це була мова законів і науки. Тому ще двісті років після відвоювання Іспанія була арабомовною. Лише об'єднання королівств навколо Кастилії і остаточно падіння еміра Гранади аж в ХV столітті створило умови для утвердження іспанських умов. Хоча на той момент вони вже зазнали впливу арабських мов. Тільки оговтавшись від конфлікту з мусульманами, Іспанія перетворилась на колонізатора Америки. Університети мезоамерикнаських цивілізацій іспанців не цікавили. Тільки золото. Лише війни з протестантською Європою перетворили багату Іспанію на відсталу державу. Але на той час, коли Іспанія опинилась на задвірках історії, кастильська мова вже була рідною навіть для народів Америки, які почали боротись за свою незалежність з нащадками конкістадорів.

 

Мова Тубона

 

Невідомо, чи вплинула близькість з Іспанією на пристрастну натуру д'Аратаньяна, але саме з ним ми відправимось у Францію – батьківщину ще одної офіційної мови ООН. Залишимо голосіння за поетичним прованським, який в ХVІ столітті був витиснутий з офіційної сфери цим самим «французьким». Що цікаво - мова, якою Вольтер і Монтеск'є писали про Братерство, Рівність і Свободу, стала мовою революції тільки для самих французів. Роки великої французької революції не поліпшили ні трохи становище колоній. Ні Робесп'єр, ні інші комунари, а тим паче і показні демократи, не збирались давати волю пригнобленим колоніям. Інакше невідомо, чи володіло б сьогодні французькою більше чверті мільярду людей.

 

Після ІІ Світової колоніальні держави таки схаменулись, що демократія неможлива тільки для своїх і дали колоніям волю. Щоб зберегти впливи в бувших колоніях Франція створила рух Франкофонії - співпраці всіх франкомовних країн. Президент де Голль сприяв діяльності міжнародних неурядових організацій, які сприяли поширенню французьких мов. В результаті рух Франкофонії охопив 56 держав або державних утворень. В 1975 році Франція запровадила закон про захист французької мови від англійської і інших іноземних мов.

 

Вже в 1980-х Франція мала виправдовуватись перед звинуваченнями в неоколоніалізмі. Та глобалізація, яка несла з собою міжнародні англомовні терміни і потоки трудових мігрантів з бувших колоній, підштовхнули Францію до нових кроків. В 1994 році було прийнято закон Тубона. Франція чітко розмежувала сфери вживання французької мови. В державних установах, на робочому місці, вивіски, реклама, інформація на товарах, контракти мають бути франкомовними. А от електронні інформаційні ресурси, приватні і некомерційні установи могли говорити хоч на клінгонській. Щоправда, відмова від фінансування шкіл, які не викладають французькою мовою, вдарила по провінційних французьких мовах. Виявляється, захист від англіцизмів можливий, але за рахунок власного культурного різноманіття. Принаймі від англіцизмів французи врятувалась. Але поза межами Франції «рідну мову» оберігають тільки канадці, швейцарці і бельгійці, тобто ті самі французи. Чи витримає Франція конкуренцію з англійською на землях метисів і бувших каторжан - питання часу.

 

Мова, яка могла бути норманською

 

Можемо заздрити мові електронної мережі і МTV. Але англійська мова, якої так бояться французи, могла б бути норманською (діалект старофранцузької). Нормани, які почали в 1066 році завоювання Британії, були далекі від якихось ідеологій і концепцій, звичайне таке збіговисько ґвалтівників і душогубів. Очікувати від таких, що вони почнуть вивчати англійську – справа марна. Хоча нормани не збиралися виходити далі своїх замків, але в силу свого статусу завойовників так чи інакше змушені були чинити суд і видавати закони. Хто судитися - мав вчити норманську. Не сприяло розвитку англійської літературної і засилля мертвої латини. Видатні пам'ятки історії Книга Страшного Суду і велика Хартія Вольності написані латиною. Тому британці мріяли не стати Шекспірами, а забути рідну мову і вивчитись норманській (в містах поширився англо-норманський суржик). Відродження англійської мови почалось в 1362 році, коли спеціальний акт зобов'язував використовувати англійську мову в судочинстві. В 1385 році було припинено викладання на норманській мові. А в 1483 році англомовність поширилась і на закони парламенту. Навіть дивно, що між відродженням англійської мови на державному рівні і написанням «Приборкання норовливої» минуло всього сто років. Замість діалекту старофранцузької світ отримав нову літературну мову. Але не геній Шекспіра і його шедеври зробили англійську офіційною мовою ООН. Як в колоніях, так і в домініонах і доктор Ватсон, і доктор Лівсі, улюбленці мого дитинства, гримали тубільцям «Speak white» (Говори білою). Чингачгук і П'ятниця мали вчити мову білих, і тільки тоді вони могли стати друзями. Та, звичайно, англійська не була б такою популярною без бітломанів і метикунів (персональних комп'ютерів). Індустрія розваг також сприяє насадженню англійської культури взагалі. Фанати-толкіністи всіх країн цураються рідних кікімор заради британських ельфійок. Кітчевий маскульт виявився сильнішим армії колонізаторів.

 

Мова «подлого народа»

 

І нарешті – російська. Якщо проаналізувати історію російської мови, то її високий статус офіційної мови ООН виглядає як непорозуміння. В Московії дяки не любили всякі там науки і школи. Івана Федорова теж не любили (друкарство боляче било по бізнесу монастирів на рукописних книгах, які могли коштувати як цілий хутір). Ну а коли немає ні читачів, ні друкарень, то і письменників якось не густо. Коли «воз'єднувач» Олексій Михайлович вирішив навести лад і запросив для просвіти українських дяків, то ті мимоволі стали першими авторами фрази «Звєзда в шокє» (можливо вирази були міцніші). Священні тексти, які переписувались писарчуками, рясніли від помилок. Коли московське духовенство побачило скільки помилок доведеться виправляти, скільки граматики доведеться вчити, то вирішили за краще влаштувати бучу.

 

Церковний розкол майже поставив царство на межу громадянської війни. Виправлення священних текстів проходило вкрай складно. Можливо, грамотність і не поширилася б по московським «ізбах», якби розкольники не зайняли заздалегідь програшну позицію – з криками «За аз помрем!» влаштовували гарі і спалювали себе разом з сім'ями.

 

Московська Русь потрохи вчилась грамоті. Цар Петро Перший оцінив Києву-Могилянку і освітяни переїхали в Імперію, яку придумав наш же Феофан Прокопович. Переїзд не минув даремно: Україна почала без освітян перетворюватись на мАЛОРОСІЮ з всіма вадами відсталої провінції, а сама імперія, за словами видатного мовознавця–євразійця Миколи Трубецького, українізувалась. Але трохи вивчившись, Імперія почала шаліти, її потягло на глЯмур і інші дешеві понти.

 

Послідовно змінювались мода на Німеччину, на Францію, на Англію. Цього, здавалось, мало, тому дворяни оголосили російську мовою підлого народу. Навіть декабристи, які, надивившись на наполеонівську Францію, вирішили і собі нести щастя людям - вчили мову цих самих людей вже у засланні. Порятував російську Олександр Сергійович НашеВсьо. Хоча, як і всі дворяни, з дитинства шпарлєїв на франсе і вірші перші писав теж на франсе.

 

Нащадка Ганнібала підтримав нащадок шотландських Лермонтів, а потім підтягнувся і німець з Луганщини Даль зі своїм словником (словник пізніше редагував лінгвіст з "чисто російським" прізвищем Бодуен де Куртене). Далі в Росії, схоже, скінчились іноземці, і росіяни, відмовившись від «І» з крапочкою та апострофа, зовсім з глузду з'їхали і почали доводити, що існує тільки російська мова («приятного аппетита», «март(месяц бога Марса)», «доктор»), а українська мова («самчного», «березень», «лікар») - вигадка німців, поляків, євреїв... Та скільки б ми не кепкували з російської мови, але це - шанована світом мова. І не тільки завдяки статусу мови ООН. І я так само шаную російську літературу за Пушкіна, Заболоцького і Євтушенко. Саме завдяки ним російська мова менш ніж за століття пройшла шлях «из грязи в князи».

 

Як бачимо, батогом і пряником, законом і армією можна насадити чужу мову будь-якому народу. Але престижною і шанованою мова може стати тільки завдяки літературі. І, може, тому так і казяться прихильники російськомовної України, бо знають, що хоч під яким стягом будуй Вавілонську вежу, але вона все одно розсиплеться від рим Українки і Костенко, від ритмів Шевченко і Стуса, від гімнів Франка і Сосюри.

 

Зображення: Вавілонська Вежа, Пітер Брейгель страший

Поділіться з друзями: